Григорій Сковорода. Леонід Ушкалов

буде мешкати в Москві й Санкт-Петербурзі. Придворна капела, яку по праву вважали одним з кращих музичних колективів тодішньої Європи, мала неабиякі привілеї – нова імператриця дуже любила музику. Отож, співаки, переважно з України, отримували гарну платню (до двохсот карбованців на рік), добротний, ба навіть розкішний одяг, їхню рідню звільняли від податків, а самі вони здобували чини й високі пожиттєві пенсії. У Санкт-Петербурзі хористи мешкали в старому Зимовому палаці. Щоденні репетиції, виступи, навчання італійської та французької мов… Капела співала не лише на щоденних церковних відправах, на наділі, на великі празники, але й на всіх придворних урочистостях і святах. До її репертуару входив, звісно ж, православний канон, а ще музика, наприклад, Баха та Генделя. Саме під цю пору, як стверджував Квітка-Основ’яненко, юний Сковорода створив кілька духовних піснеспівів: «придворний» наспів літургійно-канонічної пісні «Іже херувими», «Христос воскресе» та пасхальний канон «Воскресенія день».

      Враження від життя в столицях Російської імперії перегодом будуть не раз зринати і в його літературних творах. Наприклад, у віршованій фабулі про Тантала є згадка про італійського композитора й скрипаля Доменіко даль Ольо – автора музики до прологу опери «Титове милосердя» – блискучого майстра, якого вчив композиції сам Антоніо Вівальді. Сковорода виступав у цій опері кілька разів. Можливо, з цього ж таки прологу, чий текст написав Якоб фон Штелін, походить і сковородинський образ богині справедливості Астраї, змальований у притчі «Убогий Жайворонок». Придворна капела відкривала перед Сковородою неабиякі можливості. Досить пригадати хоч би те, що простий лемешівський парубок Олекса Розум, котрий перегодом стане графом Олексієм Розумовським та найближчою людиною імператриці Єлизавети, розпочинав свою кар’єру саме в придворній капелі. Зрештою, колись казали, що тільки в Російській імперії XVIII століття та ще, може, в імператорському Римі людина мала просто казкову можливість миттю злетіти із самісінького дна до найвищих вершин слави та багатства. До того ж у Санкт-Петербурзі Сковорода мав дуже впливового родича (дядька чи двоюрідного брата) – камер-фур’єра імператорського двору Гната Полтавця. Тільки навряд чи юнака все це хоч трохи вабило.

      Хай там як, наприкінці літа 1744 року, прибувши до Києва у складі пишного почту імператриці Єлизавети, Сковорода звільнився з капели в чині «придворного уставника», тобто регента, і відновив своє навчання в класі філософії Київської академії. Проте рівно через рік генерал-майор Федір Вишневський, той самий, що колись запримітив і привіз до Санкт-Петербурга Олексу Розума, запропонував Сковороді, як людині добре обізнаній у музиці та чужих мовах, вирушити разом із ним до Угорщини. Очолювана генералом Токайська комісія мала на меті перш за все закупівлю вин для імператорського столу, і Вишневський хотів поставити цю справу на широку ногу: орендувати чималий шмат землі, розбити виноградники, найняти людей, щоб налагодити власне виробництво вина. У цій подорожі Сковорода був або