Григорій Сковорода. Леонід Ушкалов

Кажуть, що й саме хлоп’я вже в ранньому віці відзначалося набожністю, охотою до музики та навчання, а ще – неабиякою впертістю. Коли хлопцеві виповнилося сім років, його віддали в науку до дяківської школи, яких у Чорнухах було під ту пору три на півтори сотні дворів. Малий Гриць навчався нібито в тій, що була при Воскресенській церкві. Псалтир, Часослов, граматика, лічба, спів на клирасі… Дещо з тієї дяківської науки закарбується в дитячій душі на все життя, як-от, скажімо, чудесний піснеспів Івана Дамаскина «Образу златому на полі Деїрі…», який відтоді стане чи не найулюбленішою піснею Сковороди. А восени 1734 року Григорій вирушає на навчання до славетної Києво-Могилянської академії, яка на той час переживала свій розквіт.

      Перший клас – фара. Тут ієродиякон Веніамін Григорович навчив Сковороду та його однокашників читати й писати по-латинському, по-польському й по-церковнослов’янському. У трьох наступних класах: інфіми (етимологія, синтаксис латинської мови, арифметика й катехізис), граматики (складніші питання синтаксису, твори Ціцерона й Овідія) та синтаксими (стилі латинської ораторської прози, латинська поезія) – його вчителем був Амвросій Негребецький. Кажуть, що Сковороді дуже легко давалися всі шкільні премудрощі й він швидко переходив з одного ординарного класу до іншого. Принаймні у 1738—1739 роках він уже навчається в класі поетики, де під керівництвом ієродиякона Павла Канючкевича опановує науку віршування, а також міфологію, географію та біблійну історію. Тоді ж таки він починає вчити грецьку, німецьку й гебрейську мови в Симона Тодорського. Це був дуже цікавий чоловік. Філософ, богослов, поліглот, він перед цим близько шести років вивчав в університеті Галле арабську, гебрейську та сирійську мови в славетного орієнталіста Йоганна-Гайнріха Міхаеліса, а водночас зблизився з колом так званих «пієтистів» – послідовників лютеранського богослова Августа-Германна Франке. Саме під їхнім впливом Тодорський переклав чимало творів німецької духовної лірики, а також основну працю великого протестантського письменника XVI століття Йоганна Арндта «Справжнє християнство». Після цього він іще рік навчався в Єнському університеті, у знаного богослова Йоганна-Франца Буддея, а потім повернувся до Києво-Могилянської академії, де одним з його учнів і став Сковорода. Запозичені з праць німецьких «пієтистів» теми «внутрішньої людини», себепізнання, морального вдосконалення, над якими часто розмірковував Симон Тодорський, мабуть, справили неабиякий вплив і на Сковороду. Хоч, зрештою, чи не найбільшу увагу в перші роки свого навчання в академії Сковорода приділяв мовам, передовсім латинській та грецькій. Кажуть, що серед усіх чужих мов він і тоді, і перегодом найбільше цінував грецьку. Блискуче знав латину. Цю мову він не просто знав – для Сковороди, як і для будь-кого з вихованців Києво-Могилянської академії, латинська мова була мовою думання. Вже починаючи з класу граматики, учні зобов’язані були спілкуватися між собою по-латинському не тільки в стінах академії,