Астрономія. Дитяча енциклопедія. Отсутствует

групи

      Як ми вже згадували, великі планети Сонячної системи можна поділити за певними ознаками на дві групи: планети земної групи, до якої належать Меркурій, Венера, Земля та Марс, та газові планети-гіганти, а це Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун. З певних причин Плутон не увійшов до жодної з груп. Можливо, саме тому тепер тривають дебати з приводу того, чи варто взагалі вважати Плутон великою планетою, чи, може, його краще «записати» до великих астероїдів поясу Койпера?

Загальна характеристика планет Сонячної системи

      Планети земної групи мають декілька спільних рис. Так, це досить маленькі порівняно з газовими гігантами планети з досить великою середньою густиною речовини (у всіх планет земної групи її значення знаходиться в інтервалі близько 4–5,5 г/см³). Три з чотирьох планет мають атмосфери (крім Меркурія), усі планети складаються з металевого ядра та скелястих порід, що утворюють мантію та кору.

      Далі ми проведемо невеличку екскурсію цими планетами, щоб, окрім спільних загальних рис, познайомитися з особливостями, властивими кожній окремо.

      Меркурій

      Найближча до Сонця планета – Меркурій – буде стартовою точкою подорожі нашою рідною планетною системою. Цю планету може спостерігати кожен бажаючий. Достатньо вийти на відкриту місцевість одразу після заходу Сонця (або безпосередньо перед його сходом – залежно від того, з якої сторони від Сонця Меркурій знаходиться в певний час). У променях зорі ви побачите яскраву зірку, що тільки трохи поступається блиском Венері. Це й буде Меркурій. Проте спостерігати його, навіть людині, що має добрий зір, досить важко, бо він розташований дуже близько до Сонця. Меркурій можна спостерігати максимально трохи більше години хіба що на місці з відкритим горизонтом. Але навіть у телескоп ви не побачите на поверхні Меркурія жодної деталі.

      Меркурій – найменша (за винятком Плутона) планета Сонячної системи. Фактично – це мертвий світ кратерів, де немає активних вулканів, землетрусів, вітру, дощу. Звичайно, на цій планеті немає й життя. На Меркурії фактично відсутня атмосфера, яка б могла розсіювати сонячне випромінювання або надавати небу певний колір. Саме завдяки цьому навіть у сонячний день на поверхні Меркурія ви мали б змогу спостерігати зірки майже на абсолютно чорному тлі неба. Щоправда, простояли б ви там не дуже довго, бо вдень поверхня планети розігрівається до температури близько 420–430 °C. Не менший дискомфорт ви б відчули і вночі. Через відсутність атмосфери, яка могла б утримувати тепло довгими меркуріанськими ночами (що, до речі, тривають близько трьох земних місяців), температура падає до позначки -150 °C. Це значно нижчий показник за середню зимову температуру в Антарктиці!

      Узагалі до недавнього часу, коли було розпочато дослідження поверхонь планет сучасними технічними засобами (включаючи експедиції автоматичних міжпланетних станцій), вважалося, що Меркурій завжди повернутий до Сонця одним і тим же боком, на якому тримається небувала спека. Його поверхню зображали як море з розплавлених металів та