Автомобіль. Дитяча енциклопедія. Отсутствует

«вантажовоза», і він приймає нелегке для себе рішення – повернутися до Німеччини і там побудувати «моторний візок». Фірма «Даймлер» прийняла Луцького з розкритими обіймами, хоча росіянин виставив небачені умови: він зажадав від фірми, щоб усі двигуни і автомобілі, побудовані за його проектами, мали марку не «Даймлер» і навіть не «Даймлер-Луцькой», а «Луцькой-Даймлер». Його ім’я повинно було стояти попереду імені засновника і директора фірми! Як не дивно, глава фірми погодився на це. Луцькой працював у Готліба Даймлера головним конструктором, а потім головним інженером (технічним директором).

      У 1900 році Борис Григорович знову бере участь у ерфуртській міжнародній виставці, де представляє свою легкову машину під маркою «Луцькой-Даймлер». Новинка притягла увагу неординарністю конструкції двигуна, елегантністю форм та витонченістю і була відзначена золотою медаллю.

      Того ж року на престижній міжнародній виставці у Парижі відвідувачі були немало здивовані одним з експонатів на стендах фірми «Даймлер» – величезним вантажним автомобілем. Виставочний комітет присудив цій конструкції Бориса Луцького Велику срібну медаль. За свої розробки він, в цілому, був відзначений багатьма медалями та дипломами різноманітних виставок в різних країнах світу.

      З Парижа Луцькой везе важкий вантажовіз на ходові випробування до Петербурга і не куди-небудь, а на Іжорський адміралтейський завод у Колпіно, де свого часу йому відмовили.

      Без перебільшення можна сказати, що Борис Григорович зробив переворот у ставленні росіян до автомобіля як засобу перевезення вантажів. Правда, назва, яку Луцькой дав своєму творінню, не прижилася. Практично одночасно з «моторной тележкой» в російському лексиконі з’явилося слово «грузовоз», а потім і – «грузовик».

      Луцькой привіз у Петербург два «візка», але не однотипні, як стверджував дехто. Одна з машин явно була конструкції Луцького, а друга, хоча й схожа, відрізнялася від неї. Тоді зародилася здогадка, що Луцькой привіз дві різні вантажівки. Щоб підтвердити її, були потрібні вагомі факти.

      Як виявилося, випробування моторних візків проводило військово-морське відомство. Один з них міг везти 300 пудів (5 т), інший – 100 (1,6 т). У першого був двигун потужністю тринадцять кінських сил, у другого – п’ять. Великий вантажовіз при швидкості 8 верст за годину (8,5 км/год) витратив 10,5 фунта бензину (близько 2,5 л) і один фунт (0,24 л) масла за годину. Майже протягом року, з квітня 1901-го обидва автомобілі працювали на перевезенні вантажів від Іжорського адміралтейського заводу до Петербурзького морського порту.

      «Моторний віз» на Сенатській площі

      Після пожежі 1904 року, у якій згоріли всі саморушні екіпажі Петербурзького головпоштамту, побудовані Петром Фрезе, звернулися по допомогу до Луцького. І вже у середині 1905 року на вулицях столиці з’явився перший жовтий поштовий фургон його конструкції, побудований на заводі акціонерного товариства «Г. А. Лесснер», який випускав також машини за ліцензією