Філософські етюди. Оноре де Бальзак

внаслідок скоєного злочину?

      – Сама ця суперечка вже є рішенням. Існують речі, над якими людина ніколи не замислюється, – вигукнув мій колишній опікун, якому, либонь, закортіло просвітити товариство своєю п’яною мудрістю.

      – Авжеж! – сказав секретар посольства.

      – Авжеж! – вигукнув священик.

      Ці двоє ніколи не розуміли один одного.

      Підвівся доктринер, якому при ста п’ятдесяти п’яти виборцях не вистачило тільки півтори сотні голосів, щоб бути обраним до палати.

      – Панове, цей феноменальний випадок належить до сфери інтелектуальної й виходить поза рамки, характерні для нормального стану нашого суспільства, – сказав він. – Отже, рішення, яке ми маємо прийняти, не повинне залежати від нашого сумління, це має бути присуд цілком імпульсивний, що дасть повчальний приклад миттєвого нюансу душевних переживань або раптових осяянь, у яких проявляються людські вподобання і смаки. Починаймо голосувати.

      – Атож, голосуймо! – хором вигукнули мої гості.

      Я звелів подати кожному по дві більярдні кулі – білу і червону. Біла – символ невинності – мала означати осуд цього шлюбу, а червона – схвалення. Друзів у мене зібралося сімнадцять – отже, для абсолютної більшості треба було не менше як дев’ять голосів. Кожен підходив і опускав свою кулю в кошичок з вузьким отвором у вигляді шийки, в якому перед партією в більярд перетрушують нумеровані кулі, коли гравці витягують номер своєї черги у грі. Всі ми неабияк схвилювалися, збуджені гострою цікавістю, адже розв’язувати голосуванням чисто моральну проблему – це, погодьтеся, спосіб досить оригінальний.

      Коли дійшло до підрахунку голосів, я вийняв з кошичка рівно дев’ять білих куль! Цей результат мене не здивував; але раптом мені спало на думку порахувати, скільки молодиків мого віку виявиться серед обраних мною суддів. Таких казуїстів я нарахував дев’ять. Безперечно, всі вони й були однієї думки.

      «Оце так! – сказав я сам собі. – Ось вони, два таємні й одностайні рішення: одне за мій шлюб, друге – проти. Як же знайти вихід із цієї скрути?»

      – А де живе твій майбутній тесть? – необережно запитав один з моїх шкільних односумів, менш обачний, ніж інші.

      – Тестя більше не існує! – вигукнув я. – Раніше моя совість сама говорила так голосно, що ваша порада була б зайвою. Але тепер її голос притих – і ось причина моїх вагань: спокусливий лист, якого я одержав два місяці тому.

      І я дістав з гамана ось цього папірця, показавши його всім присутнім:

      «Запрошуємо вас узяти участь у похоронній процесії, заупокійній відправі та похованні пана Жана-Фредеріка Тайфера, глави фірми „Тайфер і К°“, колишнього постачальника провіанту для імператорських військ, кавалера ордена Почесного легіону й ордена Золотої остроги, капітана першої гренадерської роти Другого легіону Паризької національної гвардії, що впокоївся 1 травня в своєму домі по вулиці Жубера…

      Похоронні урочистості відбудуться… тощо.

      Від імені невтішних… тощо».

      – Як же мені тепер бути? –