Сагайдачний. Андрій Чайковський

прояснюватися, задержалася компанія на крайчику лісу. Дрозд став гукати, люде прочуняли і стали заїздити вбік та уставляти вози. Вони окружили чотирикутник, в якому розклали огонь, і стали варити сніданок. Коням поклали пашу. Коні стрясували із себе росу і форкали, радіючи, що відпочинуть.

      Люде шептали молитви та йшли до потоку митися. Кожний випростовував спину від довгого сидіння.

      Дрозд заповів, що, як тільки сонце покажеться, треба їхати далі, щоби за дня переїхати небезпечний ліс.

      Надворі ставало щораз ясніше, хоч землю присіла густа мряка, що світу божого не було видно.

      Так як Дрозд заповів, о сході сонця рушили в дальшу дорогу.

      Янівський ліс був дуже великий. Через нього вела лиха болотиста, ніколи не висихаюча дорога. Було тут повно калюжок, ямок і долів з гнилою позеленілою водою. До того — повно в них ломаччя і коренів, якими люде, їдучи, ті доли гатили. Тудою треба було їхати поволі і уважно, щоби не вивернути та не поломити воза, бо сонце сюди ніколи не доходило через височезні дерева, що росли по боках. І тепер, хоч поволі розійшлась мряка і випогодилося, тут було мрачно і непривітно.

      З лісу тягло гнилим, задушливим повітрям.

      Дрозд наказував, щоб люде не спали, бо не знати, що може трапитись. По боках дороги йшли вартові з бердишами та списами.

      В'їжджаючи в ту пітьму, всі були схвильовані, начеб прочували якесь лихо.

      Лише десь опівдні повіяв легенький вітерець, дерева стали колихатися, мряка кудись подівалася, аж прояснилося. Всі повеселішали, і аж тепер прорвалася сумна мовчанка, що досі царила. Люде стали розмовляти.

      Від переднього воза крикнув Дрозд, щоби ставати. Він побачив серед дороги півперек глибокий рів. Зараз догадався, що то якась злодійська штука, бо рова ніколи тут не було. Кількоро людей відставив з лопатами, інші рубали у лісі дерево і перетягали до рову. Дрозд цілий час ходив попри вози і пильно заглядав у ліс, чи нема чого небезпечного.

      Робота була напівготова, як з лісу, з корчів стали виходити якісь підозрілі люде. їх було щораз більше. Дрозд крикнув:

      — До зброї! Це напад!

      Зробилася метушня, бо в цій самій хвилі лісовики кинулись на валку.

      Дрозд узяв у руки якусь ломаку, періщив на всі сторони та кричав з усієї сили:

      — Бий псубрата, що влізеться!

      З другого кінця орудував його челядник бердишем. Купці обороняли своє добро чим попало. Зчинився страшний крик, що лунав по лісі.

      Багато розбишак лежало з розбитими головами. Дісталось і нашим, та ніколи було перев'язувати рани, хоч кров лилася.

      Марко з Петром повлазили на віз, бо так їм наказав Степан.

      Один з розбишак закрався до воза кульчичан і став порпатись. Хлопці бачили його ноги. Петро приповз ближче, сплутав йому обидві ноги мотузом і прив'язав до колеса. Марко побіг попід вози і сказав батькові, що коло їх воза злодій порається. Степан надбіг до воза і замахнувся шаблею. Злодій хотів відскочити назад і впав