Лісова пісня. Леся Українка

ні, ще рано!

      Мавка

      Ти б не хотів, щоб день уже скінчився?

      Лукаш хитає головою, що не хотів би.

      Мавка

      Чому?

      Лукаш

      Бо дядько до села покличуть.

      Мавка

      А ти зо мною хочеш бути?

      Лукаш киває, потакуючи. Бачиш,

      і ти, немов той ясень, розмовляєш.

      Лукаш (сміючись)

      Та треба по-тутешньому навчитись,

      бо маю ж тута літувати.

      Мавка (радо)

      Справді?

      Лукаш

      Ми взавтра й будуватися почнемо.

      Мавка

      Курінь поставите?

      Лукаш

      Ні, може, хижку,

      а може, й цілу хату.

      Мавка

      Ви – як птахи:

      клопочетесь, будуєте кубельця,

      щоб потім кинути.

      Лукаш

      Ні, ми будуєм

      навіки.

      Мавка

      Як навіки? Ти ж казав,

      що тільки літувати будеш тута.

      Лукаш (ніяково)

      Та я не знаю… Дядько Лев казали,

      що тут мені дадуть ґрунтець і хату,

      бо восени хотять мене женити…

      Мавка (з тривогою)

      З ким?

      Лукаш

      Я не знаю. Дядько не казали,

      а може, ще й не напитали дівки.

      Мавка

      Хіба ти сам собі не знайдеш пари?

      Лукаш (поглядаючи на неї)

      Я, може б, і знайшов, та…

      Мавка

      Що?

      Лукаш

      Нічого…

      (Пограває у сопілку стиха щось дуже жалібненьке [мелодія № 9], потім спускає руку з сопілкою і замислюється.)

      Мавка (помовчавши)

      Чи у людей паруються надовго?

      Лукаш

      Та вже ж навік!

      Мавка

      Се так, як голуби…

      Я часом заздрила на їх: так ніжно

      вони кохаються… А я не знаю

      нічого ніжного, окрім берези,

      за те ж її й сестрицею взиваю;

      але вона занадто вже смутна,

      така бліда, похила та журлива, —

      я часто плачу, дивлячись на неї.

      От вільхи не люблю – вона шорстка.

      Осика все мене чогось лякає;

      вона й сама боїться – все тремтить.

      Дуби поважні надто. Дика рожа

      задирлива, так само й глід, і терен.

      А ясень, клен і явір – гордовиті.

      Калина так хизується красою,

      що байдуже їй до всього на світі.

      Така, здається, й я була торік,

      але тепер мені чомусь те прикро…

      Як добре зважити, то я у лісі

      зовсім самотня…

      (Журливо задумується.)

      Лукаш

      А твоя верба?

      Таж ти її матусею назвала.

      Мавка

      Верба?.. Та що ж....