Лісова пісня. Леся Українка

до берега озера, Лукаш зупинився.

      Лев

      Чого ж ти зупинився? Тут не можна

      зайти по рибу. Мулко вельми, грузько.

      Лукаш

      Та я хотів собі сопілку втяти, —

      хороший тута вельми очерет.

      Лев

      Та вже тих сопілок до лиха маєш!

      Лукаш

      Ну, скільки ж їх? – калинова, вербова

      та липова, – ото й усі. А треба

      ще й очеретяну собі зробити, —

      та лепсько грає!

      Лев

      Та вже бався, бався,

      на те Бог свято дав. А взавтра прийдем,

      то будем хижку ставити. Вже час

      до лісу бидло виганяти. Бачиш,

      вже онде є трава помежи рястом.

      Лукаш

      Та як же будемо сидіти тута?

      Таж люди кажуть – тут непевне місце…

      Лев

      То як для кого. Я, небоже, знаю,

      як з чим і коло чого обійтися:

      де хрест покласти, де осику вбити,

      де просто тричі плюнути, та й годі.

      Посієм коло хижки мак-відюк,

      терлич посадимо коло порога,

      та й не приступиться ніяка сила…

      Ну, я піду, а ти собі як хочеш.

      Розходяться.

      Лукаш іде до озера і зникає в очереті. Лев іде понад берегом, і його не стає видко за вербами.

      Русалка (випливає на берег і кричить)

      Дідусю! Лісовий! біда! рятуйте!

      Лісовик (малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці)

      Чого тобі? Чого кричиш?

      Русалка

      Там хлопець

      на дудки ріже очерет!

      Лісовик

      Овва!

      Коби всії біди! Яка скупа.

      Ось тута мають хижку будувати, —

      я й то не бороню, аби не брали

      сирого дерева.

      Русалка

      Ой леле! хижу?

      То се тут люди будуть? Ой ті люди

      з-під стріх солом’яних! Я їх не зношу!

      я не терплю солом’яного духу!

      Я їх топлю, щоб вимити водою

      той дух ненавидний. Залоскочу

      тих натрутнів, як прийдуть!

      Лісовик

      Стій! – не квапся.

      То ж дядько Лев сидітиме в тій хижі,

      а він нам приятель. То він на жарт

      осикою та терличем лякає.

      Люблю старого. Таж якби не він,

      давно б уже не стало сього дуба,

      що стільки бачив наших рад і танців,

      і лісових великих таємниць.

      Вже німці міряли його, навколо

      втрьох постававши, обсягли руками —

      і ледве що стікло. Давали гроші,

      таляри биті, людям дуже милі,

      та дядько Лев заклявся на життя,

      що дуба він повік не дасть рубати.

      Тоді ж і я на бороду заклявся,

      що дядько Лев і вся його рідня

      повік безпечні будуть в сьому лісі.

      Русалка

      Овва!