Камінний господар. Леся Українка

осподар

      Дiячi

      Командор дон Гонзаго де Мендоза.

      Донна Анна.

      Дон Жуан.[1]

      Долорес.

      Сганарель — слуга дон Жуана.

      Дон Паблоде Альварес  — батько

      Донна Мерседес — мати донни Анни.

      Донна Соль.

      Донна Консепсьйон — грандеса.

      Марiквiта — покоївка.

      Дуенья донни Анни.

      Гранди, грандеси, гостi, слуги. 

      I

      Кладовище в Севiльї. Пишнi мавзолеї, бiлi постатi смутку, мармур мiж кипарисами, багато квiтiв тропiчних, яскравих.

      Бiльше краси, нiж туги.

      Донна Анна i Долорес. Анна ясно вбрана, з квiткою в косах, вся в золотих сiточках та ланцюжках. Долорес в глибокiй жалобi, стоїть на колiнах коло одної могили, убраної свiжими вiнками з живих квiток.

      Долорес (устає i втирає хустинкою очi)

      Ходiм, Анiто!

      Анна (сiдає на скамницю пiд кипарисом)

      Нi-бо ще, Долорес,

      тут гарно так.

      Долорес (сiдає коло Анни)

      Невже тобi принадна

      могильна ся краса? Тобi, щасливiй!

      Анна

      Щасливiй?..

      Долорес

      Ти ж без примусу iдеш

      за командора?

      Анна

      Хто б мене примусив?

      Долорес

      Ти ж любиш нареченого свого?

      Анна

      Хiба того не вартий дон Гонзаго?

      Долорес

      Я не кажу того. Але ти чудно

      вiдповiдаєш, Анно, на питання.

      Анна

      Бо се такi питання незвичайнi.

      Долорес

      Та що ж тут незвичайного? Ми, Анно,

      з тобою подруги щонайвiрнiшi, —

      ти можеш все менi казать по правдi.

      Анна

      Спочатку ти менi подай сей приклад.

      Ти маєш таємницi. Я не маю.

      Долорес

      Я? Таємницi?

      Анна (смiючись)

      Що? Хiба не маєш?

      Нi, не спускай очей! Дай я погляну!

      (Заглядає їй в очi i смiється).

      Долорес (iз слiзьми в голосi)

      Не муч мене, Анiто!

      Анна

      Навiть сльози?

      Ой господи, се пассiя правдива!

      Долорес закриває обличчя руками.

      Ну, вибач, годi!

      (Бере в руки срiбний медальйон, що висить у Долорес на чорнiм шнурочку на грудях).

      Що се в тебе тута, в сiм медальйонi? Тут, либонь, портрети

      твоїх покiйних батенька й матусi?

      (Розкриває медальйона ранiше, нiж Долорес устигла спинити її руку).

      Хто вiн такий, сей прехороший лицар?

      Долорес

      Мiй наречений.

      Анна

      Я того й не знала,

      що ти заручена! Чому ж нiколи

      тебе не бачу з ним?

      Долорес

      I не побачиш.

      Анна

      Чи вiн умер?

      Долорес

      Нi, вiн живий.

      Анна

      Вiн зрадив?

      Долорес

      Мене не зрадив вiн нiчим.

      Анна (нетерпляче)

      Доволi тих загадок. Не хочеш — не кажи.

      Я лiзти в душу силомiць не звикла.

      (Хоче встати, Долорес удержує її за руку).

      Долорес

      Сядь, Анно, сядь. Чи ти ж того

1

Тут ужито французької, а не iспанської вимови iмення "Жуан", бо так воно освячене вiковою традицiєю у всесвiтнiй лiтературi. З тої самої причини ужито iтальянської форми слова "донна". (Прим. Лесi Українки).