Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик

худих, жилавих, запечених на сонці чубатих чоловіків, що, вирядившись у білі полотняні сорочки та шаровари, вільно розташувалися великим півколом на траві та возах.

      – Оце і є малоросійські чумаки? – запитала тихо.

      – Українські, ваша величність, – так же тихо відповів Потьомкін. – Так вони себе називають.

      – Хай і так, – погодилася цариця. – Чула я, що вони приносять велику вигоду торгівлі і всьому суспільству.

      – Так, ваша величність. За літо чумаки перевозять сотні тисяч пудів різних товарів – пшениці, солі, риби, вина та багато іншого. Одні їдуть до Хаджибея, другі – в Крим, треті – на Дон та Волгу. Вся Україна поснована чумацькими шляхами. А під час війни їхня допомога просто неоціненна! Вони доставляють провіант, порох, ядра… Я вже не кажу, що без їхньої важкої і небезпечної професії весь народ залишився б без солі, ваша імператорська величність.

      – Я розумію важливість цього. Піднесіть від мене чумакам по кухлю горілки – за вірну службу!

      Хуржик упав на коліна.

      – Спасибі, ваша імператорська величність, за ласку… Однак у поході не можна… Такий наш звичай…

      Потьомкін враз насупився, перебив його:

      – Царська ласка вище звичаїв! Приймай, отамане, подарунок імператриці та вгости своїх людей. А зараз хай чумаки заспівають її величності своїх малоросійських чи то пак українських пісень! Її величність наслухана про їхню мелодійність і солодкозвучність…

      Хуржик ще нижче вклонився. Подумав – ну й дурний, що ляпнув про сувору заборону пити в поході. Хай хлопці вип’ють на дурничку! Хіба йому шкода!

      Солдати тим часом знесли з воза чимале барило, поставили на лужку, поблизу багаття.

      Хуржик гукнув до чумаків:

      – Дякуйте паніматці за подарунок! Та заспівайте їй нашу гарну пісню. Івасю, починай!

      – А яку? – спитав Івась і сів на барило, поставивши на коліна кобзу. Чумаки, котрі вміли співати, вишикувалися півколом.

      – Ну, щось таке, щоб за серце брало. Про кохання, чи що! Паніматка любить такі пісні…

      Почувши, як чумаки величають імператрицю, Безбородько, що сидів по праву руку від неї, усміхнувся і впівголоса пояснив.

      – Ваша величність, «кохання» по-малоросійському – це любов, а «паніматка» – шанобливе звертання до високотитулованої особи жіночої статі.

      Князь злукавив, промовчавши, що паніматкою на Україні називають кожну господиню поважного віку. Але Катерина відповіла:

      – Я так і зрозуміла, графе.

      Тим часом Івась пройшовся пальцями по струнах кобзи – пролунав їхній мелодійний передзвін, а до нього раптом долучився соковитий парубоцький баритон:

      Ой, ти, місяцю, ти, зіронька ясная!

      Ой, ти парубок – я дівчина красная,

      Ой, ти парубок – я дівчина красна,

      В зеленім саду я тобі коня пасла.

      Ой, пасла, пасла з вечора до півночі,

      Упала роса на мої карі очі.

      Не так на очі, як на русую косу.

      Серце-парубче, віночка не доношу!

      Івась