Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик

в кухню. – Невже це кінець? Невже нічим зарадити?

      Стара сумно хитала головою.

      – Видно, Бог захотів узяти її до себе… На все його воля!

      Увечері мати підняла обважнілі повіки, осмислено глянула на сина.

      – Василечку, синку мій, – промовила тихо, але виразно, – батько не приїхав?

      – Ні. Ще тільки тиждень минув, як він поїхав, а повернеться не скоро.

      – Я ж йому казала – не їдь, не поспішай, та він не послухав. А я й не забарилася…

      Василь заплакав.

      – Не плач, синочку. Кожному свій час. Так доля відміряла. А ти живи – і будь щасливий! А коли батько повернеться, скажи йому, щоб відбув по мені роковини, а тоді, як захоче, хай жениться. Не переч йому! Ти вже дорослий – і мачуха тобі не надокучить! Бо й сам скоро оженишся…

      Василь заплакав ще дужче. На цей раз він зрозумів, що це вже кінець. І справді, мати підняла через силу руку, перехрестила його і, тихо зітхнувши, замовкла. Навіки.

      На його крик до кімнати вбігли Параска та Катря.

      Розділ третій

      1

      Коли гомін незадоволення з приводу арешту Івася трохи улігся, хтось згадав про царицин подарунок.

      – Гей, дивіться, а бочонок стоїть собі! І чіп у ньому! І ніхто не здогадався покуштувати – що всередині? Га?

      – А й справді! – прогув Безкровний. – А загляньте-но, хлопці, що в ньому!

      Чумаки відіткнули чопа.

      – У-у-у! О-о-о! Аж дух забиває! Та це ж справжня оковита! Побий мене грім!

      Безкровний простягнув кухля.

      – Ану, націдіть – попробую!

      Йому націдили. Він ковтнув – закотив очі під лоба.

      – Еге-ге! Та я ще й не пив у своєму житті нічого подібного! Ану, браття, наваліться!

      Чумаки зібрались біля бочки. Куштували, пили, хвалили. Закушували кашею.

      – А таки не поскупилася паніматка! Смачно!

      Коли було випито півбочонка, Безкровний раптом ляснув себе по лобі:

      – Стривайте, хлопці! А Івасю! А служивим! Про них і забули!

      Він націдив дерев’яний кухоль – підніс Івасеві. Але той відмовився.

      – Не п’ється, дядьку Михайле! Не хочу! Як із зв’язаними руками пити?

      Безкровний штовхнув під бік вартового.

      – Чи ти бачив коли-небудь, служивий, таке, щоб чоловік від чарки відмовлявся? Га? Я не бачив, їй-богу!

      – І я не бачив.

      – Отож-бо! То на – хоч ти покуштуй!

      – Е-е, я при службі! Побачить капрал – дасть по пиці!

      – Та глянь, чоловіче, як капрал сам дудлить! І твої товариші вже стоять у черзі до бочонка! Облизуються!

      Фількін справді якраз задер голову назад і осушував кухоль до дна, а солдати й собі простягали свої кухлі чумакові біля бочонка, щоб налив.

      Вартовий поплямкав губами.

      – Е, чорт! Була не була! Давай – ковтну разок! – і перекинув добрячого кухля в горлянку – тільки забулькало. А витерши вуса тильним боком руки, попросив: – Дав би ти мені, хохол, цибулину – загризти!

      – Та я тобі, служивий, не тільки цибулину, а й миску каші принесу,