Життя без обмежень. Шлях до неймовірно щасливого життя. Нік Вуйчич

лицем абсурдних страждань людина не може зберегти надію, в ці регіони прямують сотні безкорисливих добровольців. Студенти, лікарі, інженери, рятувальники і будівельники віддають всі свої таланти і сили, щоб допомогти тим, хто вижив.

      Надія живе навіть у найскрутніші часи. Вона доводить нам існування Бога. Мої страждання тьмяніють в порівнянні з тим, що довелося пережити людям, з якими я зустрічався. Але і я пережив втрату близької людини. Попри всі молитви нашої сім’ї, приходу і громади, мій двоюрідний брат Рой помер від раку у віці двадцяти семи років. Втрата такої близької людини дуже болісна і незрозуміла. Ось чому надія така важлива для мене. Вона простягається далеко за межі земного існування. Абсолютна надія живе на небесах. Моя родина не оплакувала Роя. Ми віримо в те, що він зараз на небесах з Ісусом Христом, там, де немає більше страждань.

      Бог знає, що людина здатна витримати навіть коли їй здається, що тїй несила це здолати. Я переконаний в тому, що наше земне життя – це лише невеликий фрагмент життя вічного. Добра людина, а чи погана, небеса чекають на нас. Я сподіваюся на те, що випробування, яким Господь піддав мене, наділили силою. Мене чекає краще – як не на землі, то вже напевне на небесах.

      Коли мені здається, що на мої молитви немає відповіді, я звертаюся до людей. Якщо ваші страждання нестерпні, постарайтеся полегшити життя іншої людини і подарувати їй надію. Підніміть її над метушнею, щоб вона відчула, що не самотня у своєму стражданні. Пропонуйте співчуття, коли самі його потребуєте. Станьте другом, коли вам потрібні друзі. Даруйте надію, коли самі маєте в ній потребу.

      Я доволі молодий і навіть не намагаюся вдавати, що знаю відповіді на всі питання. Та дедалі частіше я розумію, що в миті безнадії і безпорадності, коли на молитви немає відповіді, а страхи втілюються в життя, наш порятунок – у ставленні до людей. Для мене ж і всіх християн – стосунки з Богом і віра в Його любов і мудрість.

      Безцінний дар

      Моя віра в силу надії зміцнилася під час першої поїздки до Китаю у 2008 році. Я побачив Велику китайську стіну і був вражений величчю цього неймовірного дива світу. Та найдивніше чекало на мене попереду. Я побачив радісний блиск в очах маленької китайської дівчинки. Разом з іншими дітьми вона продемонструвала нам мистецтво, гідне Олімпійських ігор. Вона буквально світилася надією, і я не міг відвести від неї погляду. В оточенні інших дітей вона танцювала, одночасно утримуючи на лобі жердину з тарілкою, що оберталася. Ця дівчинка була дуже зосереджена, та водночас вона випромінювала таке щастя, що мені аж сльози навернулися на очі.

      Ця дівчинка та інші діти (всього понад чотири тисячі) осиротіли під час потужного землетрусу, що стався в регіоні за кілька місяців до того. Мій помічник, наш координатор і я привезли в дитячий будинок подарунки, а потім я попросив дозволу поговорити з дітьми, щоб підняти їхній дух.

      Ми приїхали до притулку, і я був вражений жахливими руйнуваннями і стражданнями, що їх завдав землетрус. Побачивши наслідки такої катастрофи,