Життя без обмежень. Шлях до неймовірно щасливого життя. Нік Вуйчич

усмішку.

      Чоловік підняв малюка високо вгору, щоб я зміг його розглянути. І раптом я відчув щось неймовірне. Якби у мене були коліна, то вони неодмінно підкосилися б.

      У свої півтора року малюк був таким само, як я. Ані рук, ані ніг! У нього не було навіть тієї крихітної ступні, яка була у мене. Я зрозумів, чому ці чоловіки так хотіли, щоб я його побачив. Пізніше я довідався, що малюка звати Деніелом Мартінесом, а його батьків – Крісом і Патті.

      Мені треба було готуватися до виступу, та, побачивши Деніела, вірніше, себе в цій дитині, я відчув хвилю почуттів, яким не було виходу. Мене пройняли глибокі співчуття до дитини і її батьків. Та потім на мене накотилися гіркі спогади і негативні емоції. Я подумки повернувся в минуле і зрозумів, що цьому малюкові доведеться повторити мій шлях.

      «Я розумію його почуття, – подумав я. – Я вже пережив те, що йому ще тільки належить». Дивлячись на Деніела, я відчував глибинний зв’язок із ним. Мене охопили забуті почуття невпевненості, пригніченості і самотності. Я майже не міг дихати, обливався потом. У мене голова йшла обертом. То не був напад паніки. Просто в моїй душі прокинулася дитина.

      А потім на мене зійшло одкровення, що сповнило мене відчуттям спокою. В дитинстві я не знав нікого в такому от становищі, хто міг би повести мене, допомогти мені. Однак у Деніела є я. Я можу допомогти йому. Мої батьки можуть допомогти його батькам. Йому не доведеться проходити через те саме. Можливо, я зможу позбавити його того болю, якого сам зазнав. Я вже впевнився у тому, що жити без рук і ніг складно, однак зумів це подолати. Ніщо не змогло завадити мені знайти свій шлях у житті.

      Я радий, що надихаю і підбадьорюю інших людей. Навіть якщо не зміню планету так, як хотілося б, однаково знаю, що не згаю намарно життя. І ви повинні повірити в те, що в ваших силах зробити те ж саме.

      Життя без сенсу не дає надії. Життя без надії не дає віри. Якщо ви знайдете спосіб наповнити своє життя сенсом, то знайдете і надію, і віру. І надія, і віра поведуть вас уперед, в майбутнє.

      Я прийшов до церкви, щоб надихнути і підбадьорити інших. Коли люди побачили хлопчика, геть такого, як оце я, вони влаштували йому овацію. Він послужив промовистим доказом того, як я змінив життя багатьох людей, особливо тих, хто зіткнувся з серйозними проблемами – як от Деніел і його батьки.

      Це було настільки дивно, що мені захотілося поділитися своїми почуттями з усіма присутніми. Я запросив Деніела і його батьків піднятися на сцену.

      «У житті не буває збігів, – сказав я. – Кожен крок запланований Богом. Те, що така ж дитина, без рук і ніг, виявилася у нашій церкві, це не збіг».

      По цих словах Деніел обдарував прихожан сяйливою усмішкою. Коли батько підняв малюка вгору, запанувала тиша. Побачивши юнака і малюка з однаковим каліцтвом, люди заплакали. Почулося тихе схлипування.

      Я рідко плачу. Та коли всі навколо заголосили, я теж не стримав сліз. Увечері вдома і слова не промовив, і далі думав про дитину і про те, що сам відчував у його віці. Про те, що він відчуватиме, дорослішаючи,