Легенда про квітозавра. Правдива казка для дорослих дітей. Антін Мухарський

суперечка між професорами тривала майже три години. За цей час було випито дванадцять графинів води, поламано шістнадцять олівців і чотири стільці, виплеснуто в атмосферу вісім кубометрів ненависті та з’їдено сорок шість таблеток валідолу. Коли ж професори втомилися від дискусії, Хитренко попросив наукового секретаря підбити підсумки.

      Секретар підійшов до дошки, узяв крейду і, відповідно до тверджень професури, намалював п’ятиголове чудовисько, вкрите густою травою, з колесами замість ніг і пальмою замість хвоста. На кожній голові росло по крилу, рот був десь збоку, а вуха теліпалися просто над очима. Одне слово – страховисько.

      – А тепер з’ясуймо, як ми її будемо будити? – Хитренко поставив питання руба.

      – Я кажу тротиловою шашкою її будити! – наполягав Ікс.

      – А я кажу, – струменем з пожежного шлангу! – вигукував Ігрек.

      – Шашкою! – Струменем! – Шашкою! – Струменем! – Шашкою!

      Здавалося, цьому не буде кінця. Ікс та Ігрек ніколи не могли домовитися. Теоретичні наукові суперечки могли тривати вічно, й усі в залі зажурилися, потайки позіхали в кулачки, роздивлялися на стелі сонних мух і писали рідним есемески «До ранку не чекати».

      Нарешті Хитренко не витримав:

      – Мовчати! – гаркнув він. – Пропоную консенсус! Спершу ми підірвемо поблизу печери тротилову шашку, а потім, коли квітзавриха від страху вискочить з печери, поллємо водою із пожежного шлангу, щоб заспокоїти. Чи всі згодні?

      Рішення підтримали майже одностайно, і тільки професор Зет був проти:

      – Це якось негуманно! – заявив він, проте Хитренко махнув на нього рукою і поставив наступне запитання:

      – Чим харчуються волошкові квітозаври?

      І знову розгорілася суперечка. Ікс стверджував, що квітозаври люблять буженину і салат «Олів’є», а Ігрек доводив, що найбільше їм смакує сиров’ялена ковбаса та оселедець під шубою.

      – Послухайте, – зненацька втрутився в їхній диспут професор Зет, – а чого ми тут сидимо і сперечаємося, замість того, щоб поїхати до ботанічного саду і подивитися на цю волошкову квітозавриху?

      – Яка практична думка! – здивовано обізвався Хитренко.

      – І то правда! Ура, ура… – погодились із нею інші, – до ботанічного саду!

      Коли ж науковці вибралися на вулицю, була майже четверта година ночі й на асфальт перед Академією впали крупні краплі дощу.

      – Здається, злива починається. Куди за такої погоди їхати? – сказав професор Ікс.

      – Ну так, нерозумно! – нарешті погодився з ним Ігрек.

      – А й справді! – підтримав колег Зет. – Вже спати час. Завтра зранку прийдемо у ботсад і подивимося, як виглядає ця Клумба, заодно подумаємо, що з нею робити.

      – Проте підривників і пожежний катер неодмінно треба викликати! Всі згодні? – Хитренко грізно оглянув професуру. Заперечень не було. – Тож завтра о дев’ятій чекаю на всіх у ботанічному саду. На добраніч, панове!

      Ледве встигли казкові науковці розбігтися по домівках, як нічний Київ накрила тепла травнева злива.

      Глава