Тарас Шевченко та його доба. Том 1. Віктор Берестенко

братьев-гречкосеев», с обнищалого, тёмного, угнетённого крестьянства, Шевченко находит для них грозные, кнутом хлещащие слова, он пишет своё знаменитое послание «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні», сопровождая его выразительным эпиграфом из Евангелия: «Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата своего ненавидит, ложь есть».

      «Послання…», про яке йдеться, – етапне в творчості Тараса Григоровича Шевченка. В праці документально-хрестоматійного напрямку воно має з’явитись перед читачами у повному вигляді:

      І смеркає, і світає,

      День божий минає,

      І знову люд потомлений

      І все спочиває.

      Тільки я, мов окаянний,

      І день і ніч плачу

      На розпуттях велелюдних.

      І ніхто не бачить.

      І не бачить, і не знає, —

      Оглухли, не чують;

      Кайданами міняються,

      Правдою торгують.

      І Господа зневажають, —

      Людей запрягають

      В тяжкі ярма. Орють лихо,

      Лихом засівають.

      А що вродить – побачите,

      Які будуть жни΄ва!

      Схаменіться, недолюди,

      Діти юродиві!

      Подивіться на рай тихий,

      На свою країну,

      Полюбіте щирим серцем

      Велику руїну,

      Розкуйтеся, братайтеся!

      У чужому краю

      Не шукайте, не питайте

      Того, що немає

      І на небі, а не тілько

      На чужому полі.

      В своїй хаті своя й правда,

      І сила, і воля.

      Нема на світі України,

      Немає другого Дніпра,

      А ви претеся на чужину

      Шукати доброго добра,

      Добра святого. Волі! волі!

      Братерства братнього! Найшли,

      Несли, несли з чужого поля

      І в Україну принесли

      Великих слов велику силу,

      Та й більш нічого. Кричите,

      Що Бог создав вас не на те,

      Щоб ви неправді поклонились!..

      І хилитесь, як і хилились!

      І знову шкуру дерете

      З братів незрящих, гречкосіїв,

      І сонця-правди дозрівать

      В німецькі землі, не чужії,

      Претеся знову!.. Якби взять

      І всю мізерію з собою,

      Дідами крадене добро,

      Тойді остався б сиротою

      З святими горами Дніпро!

      Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

      Щоб там і здихали, де ви поросли!

      Не плакали б діти, мати б не ридала,

      Не чули б у Бога вашої хули.

      І сонце не гріло б смердячого гною

      На чистій, широкій, на вольній землі.

      І люди б не знали, що ви за орли,

      І не покивали б на вас головою.

      Схаменіться! будьте люди,

      Бо лихо вам буде,

      Розкуються незабаром

      Заковані люде,

      Настане суд, заговорять

      І Дніпро, і гори!

      І потече сторіками

      Кров у синє море

      Дітей ваших… і не буде

      Кому помагати.

      Одцурається брат брата

      І дитини мати.

      І дим хмарою заступить

      Сонце перед вами,

      І