Цифрова фортеця. Дэн Браун

пересвідчитися.

      «Слушно», – визнала подумки Сюзанна.

      «Цифрова фортеця» була першим практичним втіленням функції циклічного зсуву відкритого тексту. Танкадо запросто міг щось прогледіти й пропустити; а може, «Транскод» за добу спроможеться-таки впоратися з алгоритмом. Однак чомусь вона мала щодо цього сильний сумнів.

      – Нехай «Транскод» працює й далі, – рішуче мовив Стретмор. – Я хочу знати достеменно, що цей алгоритм є абсолютно невразливим.

      А Картукян все гепав і гепав у вікно.

      – Робимо вигляд, що нічого надзвичайного не сталося, – невдоволено пробурмотів бос. – Підтримайте мене.

      Командир зробив глибокий вдих і рішучим кроком підійшов до ковзних дверей. Датчик ваги на підлозі спрацював, двері засичали, відсунулися вбік – і Картукян ввалився в кімнату.

      – Сер… вибачте, що турбую, але оперативний монітор… Я здійснив тест на віруси і…

      – Тихо, Філе, вгамуйся, – приязно всміхнувся командир, заспокійливо кладучи руку на плече новачка. – Угамуйся. У чім проблема?

      У невимушеному тоні Стретмора й натяку не було на те, що довкола нього рушився цілий світ. Він відступив убік і впустив Картукяна до священного приміщення – блоку № 3. Інженер обережно переступив через поріг – наче тренований і обережний пес.

      Спантеличений вираз обличчя новачка свідчив про те, що йому ще ніколи не доводилося бувати в цьому приміщенні. Що б там не було причиною його паніки – воно вмить забулося. Він стояв, ошелешено оглядаючи розкішний інтер’єр, вервечку приватних терміналів, кушетки, книжкові полиці та м’яку оббивку. Коли ж його погляд дійшов до цариці шифрувального відділу Сюзанни Флетчер він швидко відвів очі вбік. Сюзанна навіювала на нього паралізуючий страх. Її інтелект працював у зовсім іншій площині. Вона була бентежно красивою, і слова, які він щойно мовив, здавалося, зникли під безладною купою мотлоху. А від невимушеного вигляду Сюзанни Картукяну стало зле.

      – А в чім, власне, проблема, Філе? – повторив питання Стретмор, відчиняючи холодильник. – Вип’єте?

      – Ні… е-е-е, дякую, сер. – Інженер не знав, що й сказати, інстинктивно відчувши, що він тут – небажаний гість. – Сер… мені здалося, що з «Транскодом» виникла проблема.

      Стретмор рвучко зачинив холодильник і невимушено поглянув на Картукяна.

      – Це ви про оперативний монітор?

      На обличчі інженера відбилося спантеличення.

      – Ви хочете сказати, що теж бачили оте?

      – Звісно. Комп’ютер працює майже шістнадцять годин, якщо я не помиляюся.

      Картукян знітився.

      – Так, сер, майже шістнадцять годин. Але це ще не все, сер. Я здійснив тест на віруси і здобув досить дивний результат.

      – Та невже? – невимушено спитав Стретмор. – І що ж то?

      Сюзанна, вражена самовладанням шефа, заворожено спостерігала, як Картукян пояснює, час від часу затинаючись:

      – «Транскод» обробляє щось дуже просунуте. Фільтри ще ніколи не мали справи ні з чим подібним.