Цифрова фортеця. Дэн Браун

Танкадо, і мій.

      Прикривши рукою слухавку, Нуматака голосно розсміявся. А потім не втримався і спитав:

      – А скільки ж ви хочете за обидва паролі?

      – Двадцять мільйонів американських доларів.

      Точнісінько таку суму запропонував Нуматака під час торгів.

      – Двадцять мільйонів? – удавано вжахнувся він. – Яке нечуване нахабство!

      – Я бачив цей алгоритм. І запевняю вас, він того вартий.

      «Повна бздура, – подумав Нуматака. – Він вартий вдесятеро більше».

      – На жаль, – відповів він, втомлюючись від гри, – ми обидва знаємо, що містер Танкадо ніколи на це не піде. Лишень подумайте про юридичні наслідки.

      На протилежному кінці лінії запала лиховісна тиша.

      – А що, як містер Танкадо вийде з гри?

      Нуматака був знову розсміявся, але відчув незвичну впевненість та рішучість у голосі співрозмовника.

      – Якщо Танкадо вийде з гри? – спитав Нуматака й замислився. – Тоді ми з вами домовимося.

      – Я буду на зв’язку. – Й у слухавці почулися короткі гудки.

      Розділ 14

      Бекер поглянув на мерця. Навіть через кілька годин після смерті обличчя азіата зберігало рожевуватий блиск недавнього сонячного опіку. Решта тіла була блідо-жовтою – геть уся за винятком невеличкого синця прямо над серцем.

      «То, мабуть, від серцевого масажу, – подумав Девід. – Шкода, що він не допоміг».

      І знову став обдивлятися руки померлого. Таких Бекеру іще не доводилося бачити. Кожна мала лише по три пальці – скручені і спотворені. Та Бекер зосередив увагу не на каліцтві.

      – Ну ні фіга собі! – пробурмотів лейтенант у протилежному кінці кімнати. – Виявляється, що він – японець, а не китаєць.

      Бекер підвів погляд. Поліцейський гортав сторінки паспорта померлого.

      – Краще б ви не робили цього, – ввічливо зауважив Бекер, пригадавши інструкції: «Нічого не чіпати. Нічого не читати».

      – Енсей Танкадо… народився в січні тисяча…

      – Будь ласка, – ввічливо повторив Бекер. – Покладіть паспорт на місце.

      Лейтенант іще мить повитріщався в документ, а потім кинув його назад, на купку одежі.

      – Цей хлопець мав візу «клас-3». Міг залишатися тут багато років.

      Бекер торкнувся до зап’ястя померлого.

      – Можливо, він тут мешкав.

      – Та ні. Дата в’їзду позначена минулим тижнем.

      – А може, він саме перебирався сюди, – стисло припустив Бекер.

      – Може, і так. І перший же тиждень виліз йому боком. Тепловий удар і серцевий напад. Бідолашний вилупок.

      Бекер проігнорував зауваження лейтенанта й уважно придивився до руки померлого.

      – А ви впевнені, що на ньому не було якихось коштовностей?

      Офіцер спантеличено поглянув на Девіда.

      – Коштовностей?

      – Так. Ось погляньте на це.

      Лейтенант перетнув приміщення й наблизився до померлого.

      На шкірі лівої руки Танкадо виднілися сліди опіку.