Лють. Карін Слотер

«БМВ» досі стояв перед дев’ятим будинком. На капоті, схрестивши руки на грудях, сиділо двоє підлітків. На вигляд їм було років п’ятнадцять-шістнадцять, і Майкла кинуло в холодний піт від бездушного виразу їхніх очей, коли вони спостерігали, як він паркується на майданчику. То був вік, який найбільше жахав його як поліцейського. Їм неодмінно треба було щось довести, пройти якесь випробування, щоб із хлопчаків перетворитися на чоловіків. І найкоротший шлях ініціації – пролити чиюсь кров.

      Трент теж спостерігав за хлопцями. Потім приречено мовив: «Супер», – і в Майкла відлягло від серця, бо ж той досі мислив, як коп.

      Вхідні двері до під’їзду зі стукотом розчахнулися, й вони обидва вхопилися за пістолети. Але не витягли зброю, бо на розбитий тротуар повагом вийшов чоловік невисокого зросту та міцної статури. Навіть не глянувши на поліцейських, він протупав повз Трентів бік машини.

      Сорочки на чоловікові не було, на широких грудях під хвилями жиру вгадувалися натяки на міцні м’язи. З кожним кроком його груди підсмикувалися й опадали, достоту як жіночі. В одній руці чоловік тримав алюмінієву битку. А коли наблизився до хлопців, що сиділи на машині, то взявся за битку й другою рукою, готовий почавити комусь яйця.

      Майкл глянув на Трента, той сказав: «Сам вирішуй», – але він уже виходив з машини.

      – Гадство, – просичав Майкл, відчиняючи дверцята й виходячи з машини саме тієї миті, коли коротун наблизився до хлопців.

      – Ану позлазили на хрін з моєї тачки! – заверещав чоловік і замахнувся биткою в повітрі.

      Обидва підлітки встали на рівні, їхні руки безвільно висіли, щелепи теж.

      – Валіть звідси, поки я вам по сраках не надавав, виродки ледачі!

      Дітки вчинили мудро – здиміли.

      – Хух, – полегшено видихнув Трент.

      – Дурні виродки, – повторив чоловік. Він уже дивився на Майкла і Трента, і Майкл був цілковито впевнений, що говорив він не про хлопців. – Якого хріна вам, двом свиням, треба?

      – Малий Джі? – спитав Трент.

      Чоловік тримав битку напоготові, ладний будь-якої миті завдати удару.

      – А хто, бля, питає?

      Трент ступив крок уперед, неначе не боявся, що його голову от-от відправлять у вільний політ.

      «Побиття, – пригадав Майкл слова Енджі, коли та розповідала їм про Малого Джі. – Зґвалтування, замах на вбивство».

      – Я спеціальний агент Вілл Трент, а це детектив Майкл Ормвуд. – Майкл помахав, потай радіючи, що між ним і розлюченим сутенером стоїть машина. Ідіотом був Трент, якщо надіявся витягти з цього упиря бодай якусь корисну інформацію.

      – Ми розслідуємо смерть Аліші Монро.

      – І якого хріна я маю з вами базікати? – Джі тримав битку в повітрі, м’язів не розслабляв.

      Трент глянув на Майкла.

      – Ідеї є?

      Майкл здвигнув плечима, тимчасом наперед розмірковуючи, як описуватиме все це в рапорті, коли доправить Трента до лікарні. У голові спливла фраза «Вороже ставлення до представника правоохоронних органів з боку підозрюваного».

      Трент