Лють. Карін Слотер

од відкушеного язика наповнила горло. Мій офіційний висновок щодо причини смерті – асфіксія внаслідок блокування трахеї кров’ю, що спричинило зупинку дихання на тлі втрати крові через травматичну ампутацію язика.

      – Але ж він не мав наміру її вбивати, – зауважив Майкл.

      – Не в моїй компетенції висловлювати припущення щодо того, які картини народжуються в голові у чоловіка, коли він відкушує жінці язика, але якби я був людиною азартною… а мої колишні дружини підтвердять, що я людина азартна… то так. Я би припустив, що нападник не збирався її вбивати.

      – Так само, як інших, – докинув Трент.

      – А були й інші? – пожвавився Піт. – Я не чув про схожі випадки.

      – Нам відомо про двох дівчат, – сказав йому Трент. – Першій відкусили язика, проте не повністю, потім його пришили, і вона навіть порівняно нормально говорить. Друга лишилася без язика. Забагато часу минуло, щоб його можна було повернути на місце.

      – Бідолашна, – похитав головою Піт. – Це недавно сталося? Я про таке не читав.

      – Перший напад було вчинено на території штату, тож нам вдалося стримати розголос. У другому випадку батьки дівчини втихомирили пресу, а місцеві копи замовчали подробиці справи. Якщо всі мовчать, про це не напишуть у газетах.

      – А як щодо третьої? Маленької дівчинки? – запитав Майкл.

      Трент посвятив Піта в деталі справи.

      – Мені здається, вона відкусила собі язик сама, – насамкінець додав він. – Вона ще маленька, десять рочків. Страшенно перелякалася, напевно. Місцеві поліцейські знають свою справу, але в них не надто великий досвід із такими насильницькими злочинами, тому я думаю, що їм важко було взяти в неї свідчення.

      – Не маю сумніву, – кивнув Піт.

      Але Майклу було цікаво, чому Трент мовчав про це раніше. Можливо, промацував Майкла, щоб подивитись, чи пройде він випробування.

      «Блін», – подумав Майкл. Він уже втомився стрибати крізь кільця.

      – Як думаєте, скільки їй було років? – спитав він у патологоанатома, киваючи на Алішу Монро.

      – Важко сказати. – Піт уважно подивився на обличчя жінки. – Зуби в неї кошмарні, бо наркотики приймала. Зважаючи на її важке життя й тривалу наркотичну залежність, я б сказав, що близько сорока. Плюс-мінус.

      Майкл зиркнув на Трента.

      – Але ж не дівча-підліток.

      – Безперечно, – погодився Піт.

      – Отже, у нас дві дівчинки-підлітки на відстані тридцяти миль одна від одної та стара наркоша в Атланті. І єдине, що їх об’єднує, – ця хрінь з язиком. – Майкл пильно подивився на Трента, наче намагався ще й поглядом донести свою думку. – Правильно?

      У Трента задзвонив мобільний. Він глянув на екран, вибачився і вийшов з кімнати.

      Піт важко зітхнув і взявся накривати тіло, натягуючи простирадло на голову.

      – Неприємна ситуація.

      – Так. – Майкл спостерігав за Трентом крізь скляні двері й думав: що, чорт забирай, не так із цим типом?

      – Мені він здається тямущим, – сказав Піт, маючи на увазі Трента. –