Лють. Карін Слотер

неначе непорозуміння між ними владналося, запитав: – Ви не проти з’їздити в Домівку? Я хотів би відвідати місце злочину.

      Розділ 5

      Усе, що казав і робив Вілл Трент, діяло Майклу на нерви: від його «звісно», коли Майкл сказав, що сам поведе, до того, як він байдуже дивився у вікно, поки вони їхали Північною авеню в бік Домівки. Агент ДжБР нагадував йому заучок у старших класах школи, тих, які носили в нагрудних кишенях лінійки й сипали незрозумілими цитатами з «Монті Пайтона».[8] Майкл безліч разів дивився виступи «Монті Пайтона», але однаково не розумів, так само, як не доганяв таких чванькуватих розумників, як Трент. Недурно їх, таких, гамселили в школі. І недурно їх гамселили такі, як Майкл.

      Майкл глибоко вдихнув і закашлявся – легені досі сердилися на ту сигарету. Він подумав про Тіма, про те, що його син не нормальна дитина, що через це з нього знущалися інші діти. У Тімовій школі була групка хуліганів, які завдавали хлопчику прикрощів – поцупили шапку, розчавили сендвіч за столом у їдальні. Учителі намагалися покласти цьому край, але вони ж не всюдисущі, та й узагалі дехто з них не надто радів з того, що особливий Тім навчався разом зі звичайними дітьми. Хтозна, можливо, Вілл Трент був Майкловою кармою в дії. Його перевіряли. Поводься чемно з цим придурком, і, можливо, з Тімом чинитимуть так само.

      – О… – Трент витяг з кишені піджака диктофон. – У мене є запис дзвінка в службу порятунку.

      І не встиг Майкл і слова промовити, як він натиснув на кнопку відтворення. З маленького гучномовця розлігся високий голос із металевими нотками: «Приїжджайте у будинок номер дев’ять у Домівці. Там жінку ґвалтують і б’ють, сильно».

      Чекаючи, коли загориться зелене світло, Майкл побарабанив пальцями по керму.

      – Прокрутіть іще раз.

      Трент слухняно зробив те, про що його просили, і Майкл нашорошив вуха, намагаючись вловити якийсь фоновий шум, визначити тон і загальне звучання голосу. Щось було не так, але він не міг точно сказати, що саме.

      – «Ґвалтують», – луною відгукнувся Майкл. – Не «вбивають».

      – Не схоже, щоб ця жінка була налякана, – докинув Трент.

      – Так, – погодився Майкл і натиснув на газ, бо саме загорілося зелене світло.

      – Як на мене, – почав Трент, – то якби я був жінкою, злякався б, побачивши чи хоча б почувши, що на іншу жінку напали.

      – А може, й ні, – заперечив на це Майкл. – Може, якби ви жили в Домівці, то вже достатньо набачилися б такого насильства.

      – Ну то навіщо мені про це повідомляти? – І одразу ж Трент спробував відповісти на своє запитання. – Може, я знав цю жінку?

      – Якби ви її знали, тоді у вашому голосі було б більше смутку. – Майкл показав на магнітофон. У жінки, яка дзвонила, був дуже спокійний голос, наче вона про погоду розповідала чи коментувала рахунок украй нудної гри.

      – Наряд добирався туди довше, ніж півгодини. – Без особливого осуду в голосі Трент додав: – У Ґрейді найнижчий час реагування в усьому місті.

      – Це знає кожен, хто дивиться новини.

      – Чи живе в Домівці.

      – Ми

8

Monty Python – британська комік-група, популярна в 1970-і, знаменита своїми скетчами з абсурдистським гумором. (Прим. ред.)