Лють. Карін Слотер

розгорнув яскраво-рожеву папку, поклав її на стіл і підштовхнув до Майкла.

      – Джулі Купер із Такера. – Він назвав місто, розташоване за двадцять миль від Атланти. – П’ятнадцять років. Чотири місяці тому її зґвалтували й побили, мало не до смерті.

      Майкл кивнув і прогортав папку, не завдаючи собі клопоту вчитуватися у подробиці. Зупинився він, дійшовши до фотографії жертви. Довге біляве волосся, густа підводка навколо очей, забагато помади для такої юної дівчинки.

      Трент розгорнув іншу папку – неоново-зелену.

      – Анна Ліндер, чотирнадцять років, зі Снелвіла.

      На північ від Такера.

      – Третього грудня минулого року Ліндер схопили й викрали, коли вона вийшла з дому й пішла в гості до своєї тітки, котра мешкала у будинку неподалік. – Трент передав теку Майклові. – Зґвалтування, побиття. Той самий почерк.

      Майкл прогортав папку, шукаючи фотографію. Волосся в Ліндер було темне, а синці довкола очей – ще темніші. Він узяв фото дівчини, щоб ліпше роздивитися. Її рот було спотворено від побиття, губа порізана і кров стікала підборіддям. Шкіра обличчя в неї чомусь блищала, і це зафіксував спалах камери.

      – Наступного дня її знайшли в канаві у Стоун-Маунтін-парк, де вона ховалася.

      – Зрозуміло, – сказав Майкл, чекаючи продовження.

      – Обидві дівчинки розповіли, що на них напав чоловік у чорній лижній масці. – Трент виклав на стіл помаранчеву папку, де фотографію було причеплено скріпкою до першої сторінки. – Дон Сімонз із Б’юфорда.

      На це фото Майкл подивився двічі – йому здалося, що цій дівчинці було десять, не більше.

      – Вона молодша за інших, – сказав він.

      Сама думка про те, що якийсь хворий на голову виродок торкався дитини, була йому огидною. Дівчинка була не набагато старшою за Тіма.

      – На неї напали півроку тому, – повідомив Трент. – Поліції вона розповіла, що нападник був у чорній лижній масці.

      Майкл похитав головою. До Б’юфорда було годину їхати, та й дівчинка була занадто маленька.

      – Випадковий збіг.

      – Я теж так думаю, – погодився Трент. – Такі типи не виходять на полювання за межі своєї зони комфорту.

      Не усвідомлюючи цього, Майкл сів за стіл. Поклав на нього фото десятирічної та посунув назад Тренту, думаючи, що його знудить, якщо він ще хвилину на нього дивитиметься. Господи, бідолашні її батьки. Як, чорт забирай, люди переживають такі кошмари?

      – Що це означає? Зона комфорту? – запитав Майкл.

      До Трента повернувся його професорський тон.

      – Ґвалтівники, які полюють на дітей, цікавляться певними віковими групами. Чоловік, якого вабить до десятирічних, може вважати, що п’ятнадцять-шістнадцять років – це вже забагато. Те саме стосується чоловіка, якого цікавлять підлітки. Від думки про розбещення такої маленької дівчинки у нього може виникнути така сама огида, як і у вас.

      Майкл відчув, як стискається у нього шлунок. Трент говорив про це так спокійно, наче погоду обговорював.

      – У вас є діти? – не міг не спитати Майкл.

      – Ні, – похитав