Кращі твори (збірник). Леся Українка

а брата ненавидить,

      неправда то.

      Міріам Хіба ж і той не любить,

      хто душу віддає?

      Месія Що значить, жінко,

      віддати душу?

      Міріам Значить – буть готовим

      загинуть за любов.

      Месія То се ж би звалось –

      віддати тіло. В тім душі нема.

      Міріам А хто покине батька, матір, браття,

      все рідне, любе, все, чим жив він досі,

      для іншого – невже і той не любить?

      Месія Хто зрікся всього, а себе не зрікся,

      не любить той.

      Міріам О Господи, якої

      ти жертви хочеш?

      Месія Жертви я не хочу,

      любові тільки.

      Міріам Мушу всіх любити?

      Месія Так, всіх.

      Міріам Всіх, крім тебе, – се можливо.

      Але тебе і всіх – се понад силу.

      Та за що ж, за що ж маю їх любити?

      Месія Недовірки питають тільки «за що?».

      Міріам О, як недовірки любити вміють!

      Як поломінь, палка у них любов!

      Месія А та любов, що я від тебе хочу,

      повинна буть як сонце – всім світити.

      Міріам О, що мені робить? Немає сонця

      в моїй душі. Ніч, ніч, понура ніч.

      Месія Ще, може, зійде сонце і для тебе.

      Міріам (з раптовою надією)

      Учителю! чи ти мені позволиш

      пролити кров мою?

      Месія За кого? За людей?

      Міріам Ні, не за їх!

      Месія То нащо проливати

      даремне кров?

      Міріам А може, недаремне?

      А може, кров’ю викупить я зможу…

      Месія Кров без любові викупить не може.

      Міріам Якби ти хтів прийнять від мене викуп,

      щоб не лилась твоя святая кров!

      Месія Ти хочеш викупить мене?

      Міріам потакує мовчки головою.

      Месія Даремне!

      Міріам Нехай даремне! Та позволь загинуть

      хоч не за тебе, то з тобою вкупі!

      Месія Ваалові дають даремні жертви,

      я ж не приймаю їх.

      Міріам Месіє!

      Месія Ні, для тебе

      я не Месія. Ти мене не знаєш.

      (Відходить.)

      Міріам зостається в пустині сама.

ІІ

      Гефсіманський сад. Дванадцять учеників сплять непробудним сном. Месія молиться. Міріам нишком крадеться попід садовим муром, стає в найглибшій тіні, звідки їй видко Месію в місячному світлі.

      Месія (до учеників)

      Спите? Не спіть! Моя душа сумна до смерті…

      Ученики не озиваються, сплять.

      Міріам (до себе)

      Боже! знов він одинокий,

      ще гірше, ніж в пустині! Сії люди

      твердіші від каміння… Он отам

      лежить той ученик, що – люди кажуть –

      учителю з усіх їх найдорожчий,

      а спить він, як і всі, – твердіше, може,

      бо наймолодший… Я одна не сплю,

      я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,

      та я німа, як мур оцей, не видна,

      як сяя тінь, так, мов я не людина,

      так, наче в мене і душі нема…

      Я приступлю до нього…

      (Вихиляється трохи з тіні, але знов ховається.)

      Ні, не смію…

      Він знову