Кращі твори (збірник). Леся Українка

з них стрілить ясна блискавиця

      і цілий світ осяє. Ох, коли ж,

      коли вона розіб’є темну хмару?

      Хоч би мене убила блискавиця,

      я прагну, прагну, щоб вона злетіла,

      щоб хоч на мить чоло те просіяло.

      Годівлю дав юрбі, тілам і душам,

      всім дав спокій, а сам у сій пустелі

      пасе думок отари незчисленні.

      Нема їм впину, а йому спочинку…

      Який він одинокий, боже правий!

      Невже йому не можна помогти?

      Невже він завжди буде одинокий?

      «Месія прийде в славі світ судити» –

      так сказано в пророцтві, більш нічого.

      І правда, й милосердя – все для світа,

      а для Месії що? Чи тільки слава?

      «Війна і звада, смерть, недуги зникнуть,

      мир буде на землі і щастя в людях…»

      А для Месії? – знову «слава в вишніх»?

      І тільки слава? О, яка ж то кара

      Месією, що світ рятує, бути!

      Всім дати щастя і нещасним бути,

      нещасним, так, бо вічно одиноким.

      Хто міг би врятувать його самого

      від самотини, від страшної слави?

      (Пригнічена раптовою втомою, сідає під скелею і схиляється на камінь.)

      Чого ж се я слідом за ним блукаю?

      Чого? Сама не знаю. Певне, дух

      мене сюди завів на певну згубу.

      Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще,

      ніж в іншім місці. Я загину тут,

      я вигострила погляд у пустині,

      мов соколиний зір, – все виглядала,

      чи він хоч не подивиться на мене?

      Не подивився і не обернувся…

      Занадто вже буйна була надія!

      Чого ж я сподівалась?.. Я не знаю!

      (Розхитуючись, як ті, що голосять на гробі, співає стиха тужливу східну пісню, довго, без слів.)

      Про се співати можна, а сказати

      слів не стає.

      (Співає знов.)

      Яка була юрба

      за ним, як він ходив по Галілеї.

      І кожний встиг торкнути хоч одежу,

      хоч край плаща Месії, тільки я

      торкнути не посміла, бо нічого

      просить не мала в нього: ні здоров’я,

      ні страви на безхліб’ї. Я не знаю,

      чого я йшла з юрбою…

      (Співає знов.)

      Він нікому

      не відмовляв потіхи і поради.

      Кому що бракувало, він давав.

      (Співає.)

      А що ж мені бракує? О Месіє,

      ти, може, знаєш?!

      Незамітно для Міріам Месія наблизився до неї з-за скелі, надійшовши з пустині, і схилився над нею.

      Месія Знаю, Міріам!

      Міріам (жахнулась)

      Учителю!

      Месія Не бійся, жінко, спокій

      я хочу дать тобі.

      Міріам О, я не хочу,

      не хочу я спокою!

      Месія (лагідно і разом суворо)

      Міріам,

      Се дух в тобі говорить. Чом не хочеш?

      Спокою прагне всякий.

      Міріам Але ти,

      учителю, покинув той спокій,

      що був у тебе в тихім Назареті.

      Месія Ти дорівнятись хочеш…

      Міріам (з поривом)

      Ні, Месіє,

      я не рівняюся