Війни художників. Станіслав Стеценко

головраднаркому.

      – Твої люди спровокували самогубство порядної людини! Людини, яка пройшла громадянську війну! Члена партії із 17-го року! А дружина цієї людини лежить у Скліфі! – гуркотів голос головраднаркому.

      «Значить, вже знає, – з полегкістю подумав Берія. – Тим краще». Розвів руками:

      – Порядні люди не стріляються, коли бачать під вікнами машину НКВС. Погодься зі мною, В’ячеславе.

      На кілька секунд два погляди крізь пенсне схрестились, ніби шпаги дуелянтів. І Берія, і Молотов відчували, що рано чи пізно вони зустрінуться на вузькій доріжці й далі вже піде лише один. Урешті-решт Молотов відвів погляд і посунув Берії папірець.

      На папірці було видрукувано: «Москва. Триває “Виставка німецького образотворчого мистецтва”».

      – І все? – невдоволено запитав Берія, взяв папірець і сховав у кишеню.

      – На цьому тижні все, – відрізав Молотов. – Були кінематографісти, вже поїхали. Є суто технічні візити по лінії торгпредства в Красноярський край і на Кубань. Але, вважаю, що це не те, що цікавить Хазяїна.

      – Хто керує виставкою?

      – Від СРСР її курує голова оргкомітету Спілки радянських художників Олександр Герасимов. Від Наркомату іноземних справ – Берзін. Курував. А хто керує безпосередньо, мені невідомо. Дізнайся у Герасимова, чорт забирай!

      Герасимов був особистим другом Ворошилова й улюбленцем Сталіна.

      – Добре, добре, дізнаюся, – Берії раптом здалося, що Молотов щось від нього приховує у справі, яку доручив йому Хазяїн. – Не кип’ятися! Що ще ти знаєш про цю виставку і взагалі про це все?

      Молотов поправив пенсне, не дивлячись на Берію, буркнув:

      – Нічого.

      – Ну, як нічого, то бувай, – Берія встав, взяв зі стола капелюха, подумки додав: «Бувай, Кам’яна заднице, ще станцюю лезгінку на твоїй могилі», і вийшов.

      А в Молотова на столі вже лежала шифротелеграма від посла у Лондоні Майського, де з посиланням на слова шведського посла було сказано, що якщо Англія і Франція, або хоча б тільки Англія, погодяться на мир із Німеччиною, то вермахт ще влітку 1940-го завдасть удару по СРСР. Підставою для розриву пакту може бути напад людей у формі співробітників НКВС на делегацію німецьких художників у Москві. Напад буде відзнято на кіноплівку і розповсюджено серед провідних світових інформагентств. У якості джерела інформації називався військовий аташе шведського королівства. Молотов міг сказати про шифротелеграму Майського Берії, але не хотів, аби той записав зайве очко у свій актив. Про це він має доповісти сам. Молотову було невідомо, що інформацію Майському шведський дипломат «злив» на особисте прохання британського військового аташе, який працював на МІ-6. А військовий аташе отримав наказ від керівника згаданого відомства Мензіса.

      Молотов не знав, що МІ-6 розпочала кампанію з дезінформації радянського керівництва, а тому зняв трубку і попросив з’єднати його з Ближньою дачею. Трубку взяв черговий офіцер Іван Богданов.