Руфін і Прісцілла. Українка Леся

теперішні часи служити трудно.

      Аецій Панса.

      Лінивий служби легкої шукає,

      я за Руфіном лінощів не знав.

      Прісцілла.

      Він не лінивий, тату.

      Аецій Панса (до Руфіна).

      Не подоба

      громадської роботи оминати,

      ще хто готовий поговір пустити,

      неначе ти вступив до тої секти,

      що млявість прищепляє та байдужість,

      недбайність про державу і громаду.

      Руфін.

      Я не боюсь ніяких поговорів.

      Аецій Панса.

      Даремне, сину. Дбати всяк повинен

      про добру славу.

      Руфін.

      Видно, любий тестю,

      що ти давно вже в Римі не бував,

      а то б ти знав, хто має славу в Римі

      і що ту славу може дати.

      Раб (увіходить. До Руфіна.).

      Пане,

      оце прибув шляхетний Кай Летіцій,

      за пізній час він просить пробачення.

      Руфін.

      Для друзів час не пізній. Я прошу.

      Кай Летіцій увіходить.

      Кай Летіцій.

      Здоров’я й щастя вам.

      Руфін і Прісцілла

      Вітай нам в домі.

      Кай Летіцій (до Аеція Панси).

      Панотче гідний, радий я спіткати

      тебе так несподівано.

      Аецій Панса.

      І я

      випадком сим утішений немало.

      Руфін.

      Перейдем, може, до мого табліну?

      Кай Летіцій.

      Ні, вечір теплий, в хаті душно буде.

      Сідає на мармуровім ослоні поруч з Руфіном і Аеціем Пансою. Прісцілла сідає на дзиглику окремо.

      А я вже й так запаморочивсь трохи,

      просидівши від самого полудня

      в Кріспіна Секста на обіді.

      Руфін.

      От як?

      Ти був у Секста?

      Кай Летіцій.

      Се тебе дивує?

      Але ж я з ним давно знайомий.

      Руфін.

      Так… я знаю се…

      Кай Летіцій.

      Та він мені казав,

      що і тебе він в гості сподівався.

      Здається, він ображений чимало,

      що не діждавсь тебе.

      Руфін.

      Та й не діждеться.

      Кай Летіцій.

      На бенкетах Кріспінових, се правда,

      нема смаку правдивого; і сам я

      ті бенкети терплю як обов’язок,

      правдивої загоди з їх не маю.

      Руфін.

      Та що за обов’язок їх терпіти?

      Кай Летіцій.

      Бо треба ж якось, друже, з людьми жити.

      Руфін.

      Волів би я вже без людей зовсім,

      аніж з такими.

      Кай Летіцій.

      В кожного знайдеться

      негарне що в поводінні чи вдачі.

      Кріспіна Секста я не похваляю —

      за всі його, тобі відомі, вчинки,

      але ж злочином їх назвать не можна,

      і хоч який він є в житті осібнім,

      а