Руфін і Прісцілла. Українка Леся

постаті, яким я поклоняюсь

      і поклонятимусь довіку.

      Парвус.

      Сії?

      Зникомій тіні краще поклонятись,

      заблуканці-кометі, ніж таким.

      Руфін.

      Вони блукали, правда, як і всякий

      одважний, хто нових країв шукає.

      Прісцілла.

      Де ж край блуканню мандрівної думки?

      Де дно в розумуванні? Де котвиця,

      куди ти кинеш і за що зачепиш

      ту котву, щоб спинити корабель,

      утомлений одчаєм безбережжя?

      Руфін.

      Нам рано ще котвиці закидати.

      Нехай тяжка й трудна мандрівка наша,

      але ж вона не так-то ще і давня,

      щоб думати про край і береги.

      Хто втомлений, хай спиниться з Платоном,

      Зеноном, Епікуром або з іншим

      ловцем коштовних перел моря думки,

      а відпочивши з ними, хай рушає

      від них знов далі з вдячною душею.

      Парвус.

      Ну і куди ж він припливе нарешті?

      Руфін.

      Якби ми знали се, нащо б і плисти?

      В таких мандрівках тільки невідоме

      нам може стати за мету.

      Парвус.

      А… так!

      Ну то пливіть собі на бездоріжжя,

      сказати просто – на погибель душ!

      Ви самохіть відкинули котвицю,

      подану вам небесною рукою,

      свавільно поминули певну пристань,

      що вам отець предвічний урядив,

      і на маяк, поставлений високо,

      до зору всім, заплющили ви очі, —

      так варті ж ви, щоб вас розбили скелі

      підводні і безодня поглинула!

      (Розпалюється все більше.)

      Так варті ж ви, щоб вас пожерли змії

      і люті чуда-юда океану!

      О, як душа моя в долоні плеще,

      ввижаючи погибель нечестивців!

      Руфін (до Прісцілли).

      Любити ворогів по-християнськи

      зовсім не так вже трудно, як я бачу.

      Парвус.

      Христос дав не саму любов, а й меч!

      Прісцілла (значно збентежена).

      Ненавидить він тільки сліпоту,

      а не сліпих…

      Руфін.

      Не поясняй, Прісцілло.

      Він досить сам сказав. Я розумію.

      (До Парвуса.)

      Мій гостю, щоб тебе не дратувати,

      волію я розмову залишити

      про сі матерії.

      Парвус.

      Та я вже йду,

      мені немає часу на балачки.

      Прощай, Прісцілло.

      Прісцілла.

      Постривай, а лист?

      Парвус.

      Ти ж переписувать, либонь, не будеш.

      (Скоса поглядає на Руфіна.)

      Прісцілла.

      Чому? я завтра все перепишу.

      Парвус (з притлумленим сарказмом).

      Таж чоловік твій стилю не вподобав.

      Прісцілла (мовчки ховає рукопис під покривало).

      Чи хто вже переписував?

      Руфін, мовчки вклоняючись, виходить у свій таблін і засуває завіси на дверях.

      Парвус.

      Аякже,

      Рената,