Буквар миру. Книга для сімейного читання. Григорий Сковорода

Це про тих, хто багато й красно говорить, а слухати нічого. Не любі мені ці порожні гордощі й пишна порожнеча; я люблю те, що зверху ніщо, а всередині щось, зовні неправда, а всередині правда. Такі слова й таку людину греки називали силеном.[3] Це картинка, зверху смішна, а всередині прекрасна. Друже мій! Не зневажай байок. Байка й притча – одне й те саме. Не за гаманцем суди скарб, праведним судом суди. Байка тоді буває нікчемна й бабська, коли в низькій і смішній своїй шкаралупі не має зерна істини, тобто схожа на горіх свищ […] Іноді в лахмітті криється коштовний камінь […] Як обряд без Божої сили є пустка, так і байка без істини. А якщо з істиною, тоді хто посміє назвати її брехнею? […]

      Цей утішний і фігурний різновид творів був звичний для найкращих стародавніх філософів. Лавр і взимку зелений. Так мудрі люди й у розвагах розумні, й у неправді правдиві. Правда не здаля бовваніла їхньому пильному погляду, так, як ницим умам, але виднілась ясно, немов у дзеркалі, і вони, побачивши живо живий її образ, уподібнили її до різних тлінних фігур.

      Жодні фарби не красять троянду, лілею чи нарциса так живо, як чудово утворює в них невидиму Божу істину тінь небесних і земних образів. Звідси походять ієрогліфи, емблеми, символи, таїнства, притчі, байки, порівняння, прислів'я… І не дивно, що Сократ,[4] коли йому внутрішній ангел,[5] керманич у всіх його справах, звелів писати вірші, обрав тоді Езопові байки.[6] Як найхитріша картина видається невченим очам неправдою, так і тут робиться.

      Сама Біблія – сонце всіх планет і цариця – створена Богом із таємничих фігур, притч і порівнянь. Уся вона виліплена з глинки й названа в Павла «буйством».[7] Але ця глинка натхнена духом життя, а це буйство криє в собі щось мудріше за все смертне. Зобразити, приточити, уподібнити – означає те саме.

      Прийми ж, ласкавий приятелю, дружнім серцем від свого друга цю не таку вже й несмачну воду його думок. Це не мої думки, і не я їх вигадав, бо істина не має початку. Але я люблю їх – значить, мої; полюбиш ти – і будуть твої. Я знаю, що твоя тілесна подоба дуже несхожа на моє опудало, та нехай дві різні посудини наповняться одним лікером; нехай буде одна-єдина душа й одне-єдине серце! Єдність думок – ось що таке справжня дружба. Усе не наше, усе загине, і самі тіла наші. Одні лиш думки наші завжди з нами, одна лиш істина вічна, а ми в ній сховаємось, неначе яблуня у своєму зерняті.

      Плекаймо ж дружбу! Прийми і споживай з Петром чотириногих, звірів, гадів і птахів […] Вони є не чим іншим, як образами, що прикривають, мов полотно, істину. Споживай їх, доки не споживеш із Богом чогось кращого.

      Ласкавий приятелю!

      Твій вірний слуга,

      любитель священної Біблії

      Григорій Сковорода.

      1774 року, в селі Бабаях, напередодні П’ятидесятниці.[8]

      Байка 1

      Собаки

      У селі в хазяїна жило двійко собак. Якось раз проїжджав повз ворота незнайомець. Один собака вискочив і почав гавкати, аж поки той не зник з очей, а потім повернувсь у двір.

      – І

3

Алківіад порівняв Сократа із силенами – потворними різьбярськими фігурками, всередині яких були статуетки богів.

4

Сократ (бл. 470–399 pp. до н. є.) – великий давньогрецький філософ.

5

Ідеться про Сократового «даймона».

6

Езоп (VII–VI ст. до н. є.) – славетний давньогрецький байкар. Про цю історію йдеться в Платановому діалозі «Федон» (60с – 61b).

7

Див.: Перше послання св. ап. Павла до коринтян 1:21.

8

Тобто 7 червня 1774 p., бо свято Тройці, або П’ятидесятниці, припало того року на 8 червня.