Синдром зародка. Ані Лібро

шанувальників і переконавшись у своїй бездарності, вона залишила творчість геніям і зайнялася земними турботами про вирощування потомства.

      Але, чи то сонечко світило сьогодні інакше, чи то літо, нарешті, вичерпалося, і тіні на стелі намалювали якусь неймовірну картину. Щось таємниче і чарівне разом з поетичними формами золотими нитками звисало зверху і заплутувало її, немов лялечку, в кокон особливих, чарівних емоцій. Як у дитинстві напередодні Дня народження, коли в очікуванні гостей і подарунків ти занурюєшся в передчуття щастя. Переживаєш, щохвилини бігаєш на кухню, щоб перевірити, як там все кипить і піниться, поширюючи по дому багатообіцяючі аромати свята та гарного настрою.

      Запах дитинства, ванілі, шоколаду… і таємниці…

      Дивно, день народження у неї тільки через два місяці.

      На тумбочці біля ліжка стояла фіалка. Гарний знак.

      «Доброго ранку, мила квітка…» – радісно подумала Ліза. І заплющила очі від задоволення, згадавши бідного дивака, який загубив у коридорі свої ключі. Їй раптом захотілося прямо зараз подзвонити в сусідську квартиру і запитати, як він спав, самотній любитель фіалок – тюхтій з 26 квартири.

      Але він її випередив.

      – Ліза, вибачте, що я буджу вас з ранку раніше. Але в мене немає іншого виходу. Я терміново відлітаю у відрядження, тільки що подзвонив шеф. Уявляєте, на цілий місяць. А мама в селі. Не могли б ви поливати іноді мої фіалки. Я залишу вам ключі. Виручайте, мені більше нема до кого звернутися. Я в боргу не залишуся, – додав він і винувато подивився на її халат і капці.

      – Припиніть говорити дурниці. Звичайно, я не дам загинути вашим фіалкам, тим більше що сама їх дуже люблю. Краще заходьте до мене через двадцять хвилин, якщо не дуже поспішаєте. Я вдягнуся. Поп'ємо чаю, і ви розповісте мені, як за ними доглядати, – абсолютно несподівано для себе запропонувала Ліза.

      Щось неймовірне з нею сьогодні твориться. Не інакше фіалок нанюхалася.

      Через двадцять хвилин Сергій приніс печиво, і вони сіли на кухні під її затишним низьким абажуром.

      Стоп! Не поспішайте. Ви що подумали? Що ось так починаються любовні історії? Ні, ну ви даєте! А де ж довгі пошуки, сумніви, страждання, нарешті, розчарування, які хрестоматійно супроводжують амурні пригоди? Ні, без них нікуди!

      По-перше, сусід був абсолютно не в її смаку. Кремезний блондин з карими очима, в тонких окулярах, абсолютно не підходящих до його широкого робітничо-селянського носу. Якесь безглузде поєднання: атлетичний торс, окуляри і усмішка Джоконди, світле волосся і карі очі – все в ньому було якесь неправильне.

      По-друге, вона зовсім не тушується в його присутності. Навіть не намагається йому сподобатися і зовсім не тремтить від бажання побачити його ще раз, як належить за протоколом про шлюбні ігри людства.

      Просто вони розмовляють про погоду і незначущі дурниці. І він розповідає Лізі, як правильно поливати квіти.

      «Ось він, типовий представник сильної статі. Безпомічний, наївний, короткозорий мічурінець, який схрестив