Записки в узголів’ї. Сей-шьонаґон

Рукава кімоно звисали аж до завіси, і було видно їх край.

      А тим часом у сусідній кімнаті було чути тупіт куродо, оскільки там уже готувалися до обіду. Звідти весь час доносилися голоси: «Ану з дороги!»

      Це був чудовий весняний сонячний день. Коли прислуга принесла останні підноси, було оголошено, що обід готовий. Тоді імператор вийшов із головних дверей, а дайнаґон його супроводжував, після чого повернувся на те ж місце, де якраз виднілася красива сакура. Потім імператриця відхилила завісу і з’явилася на порозі. Дайнаґон повільно продекламував:

      Сонце і Місяць

      Змінять свій лик,

      Та незмінним залишиться він

      На горі Мімуро…

      Тоді я подумала: «Як гарно сказано. Нехай же і справді не змінюється цей прекрасний образ». Справді, я хотіла, щоб цей момент тривав вічно, така прекрасна була імператриця.

      У цей час не встигли слуги прибрати підноси, як імператор уже повернувся з-за столу. Імператриця наказала: «Розтерти туш». Проте я постійно задивлялася на високого рангу осіб, а тому все ніяк не могла розтерти туш. Імператриця склала білий аркуш і наказала:

      – Нехай кожна з вас напише будь-який стародавній вірш-танка,[34] перший, який згадаєте.

      Я запитала у дайнаґона, який сидів позаду:

      – Що мені робити?

      – Пишіть, пишіть. Чоловікам не личить радити жінкам у такій справі.

      Тоді імператриця простягла нам свою тушечницю і поквапила:

      – Пишіть, пишіть швидше – перше, що згадаєте, хоч би і Нанівадзу.[35]

      Чому ж ми всі так засоромилися, усі як одна почервоніли?

      Написавши всього декілька танка про весну, про квіти, старші дами передали мені тушечницю зі словами «тут пишіть», і тоді я написала наступне:

      Минають роки,

      Минають літа,

      Та й я вже немолода.

      Проте на квітку весняну погляну —

      І всі печалі відразу тануть.

      У танка я замінила останню частину:

      Проте на тебе лише погляну —

      І всі печалі відразу тануть.

      – Я таким чином хотів перевірити на кмітливість кожну з вас, – сказав імператор і додав: – Адже колись імператор Ен’ю[36] також наказав своїм підлеглим: «Напишіть у цьому зошиті по одній пісні». Багато хто зовсім не хотів писати, шукали відмовки, проте імператор сказав: «Мені все одно, який у вас почерк, або чи відповідає пісня порі року». І всі взялися писати. До речі, серед підлеглих знаходився наш канцлер, тоді він ще був чюджьо третього рангу. І він написав:

      Як хвилі морські

      В Ідзумо

      Набігають на берег щомиті,

      Так і думи мої

      Лиш до тебе, кохана, линуть!

      Але він замінив останні рядки:

      Так і думи мої,

      Лиш до тебе, володарю, линуть!

      І його за це дуже похвалили.

      Коли імператор розповів цю історію, у мене раптом через хвилювання виступив піт. «Молоді дами, напевно, не змогли написати так, як я. Навіть ті, які

34

Танка (досл.: «коротка пісня») – п’ятивірш, строфічна форма якого складається з послідовного чергування п’яти і семискладових рядків (5–7 – 5–7 – 7).

35

Нанівадзу – морська гавань поблизу м. Осака. Цей вірш-танка відомий під назвою «Нанівадзу». Згадується у відомій передмові Кі-но Цураюкі до антології «Кокін-вака-шю» (905 р.). Навчання письму зазвичай починали саме з цієї танки.

36

Імператор Ен’ю (роки правління: 969–984) – батько імператора Ічіджьо, який, прийнявши чернечий постриг, відрікся від престолу.