Марія (Український). Jorge Isaacs

а мої сестри – ніжністю, відколи батько поклав її на коліна своєї дружини і сказав: "Це Соломонова дочка, яку він послав до тебе.

      Під час наших дитячих ігор її губи почали модулювати кастильський акцент, такий гармонійний і спокусливий в устах вродливої жінки і в дитячому сміхові.

      Це було, мабуть, років шість тому. Якось увечері, зайшовши до кімнати батька, я почув, як він ридає; його руки були складені на столі, а чоло лежало на них; поруч плакала моя мати, а Мері схилила голову на коліна, не розуміючи його горя і майже байдуже ставлячись до голосінь дядька; це було тому, що в листі з Кінгстона, отриманому в той день, повідомлялося про смерть Соломона. Я пам'ятаю лише один вислів мого батька того дня: "Якщо всі покидають мене, не давши мені можливості попрощатися з ними в останню путь, чому я повинен повертатися в свою країну? На жаль, його прах повинен спочивати в чужій землі, без вітрів океану, на берегах якого він бавився в дитинстві, чий безмежний простір він перетнув молодим і палким, прийшовши, щоб змести з плити своєї могили сухий цвіт квітучих дерев і пил років!".

      Мало хто з тих, хто знав нашу сім'ю, міг би запідозрити, що Марія не була дочкою моїх батьків. Вона добре розмовляла нашою мовою, була доброю, жвавою і розумною. Коли мама гладила її по голові одночасно зі мною і моїми сестрами, ніхто не міг здогадатися, хто з них сирота.

      Їй було дев'ять років. Рясне волосся, ще світло-каштанового кольору, розпущене і закручене навколо стрункої, рухливої талії; очі, що говорять; акцент з меланхолійним відтінком, якого не було в наших голосах – таким був її образ, який я виніс з дому, коли покинув мамину хату: такою вона була вранці того сумного дня під ліанами під вікнами моєї мами.

      Розділ VIII

      Рано ввечері Емма постукала в мої двері, запрошуючи до столу. Я вмилася, щоб приховати сліди сліз, і переодяглася, щоб вибачитися за запізнення.

      Мері не було в їдальні, і я марно сподівався, що її справи затримали її довше, ніж зазвичай. Мій батько, помітивши вільне місце, покликав її, а Емма вибачилася, сказавши, що у неї з вечора болить голова і вона спить. Я намагався не бути враженим і, докладаючи всіх зусиль, щоб зробити розмову приємною, з ентузіазмом розповідав про всі поліпшення, які я знайшов у маєтках, які ми щойно відвідали. Але все було марно: батько втомився ще більше, ніж я, і рано пішов спати; Емма з матір'ю встали, щоб покласти дітей спати і подивитися, як там Марія, за що я подякував їм, і вже не дивувався тому, що відчуваю до них таку ж вдячність.

      Хоча Емма повернулася до їдальні, розмова тривала недовго. Філіп і Елоїза, які наполягали, щоб я взяв участь у їхній грі в карти, звинуватили мої очі в сонливості. Він марно просив дозволу у мами, щоб наступного дня піти зі мною на гору, і незадоволений пішов геть.

      Роздумуючи у своїй кімнаті, я думав, що здогадався про причину страждань Марії. Я пригадав, як я вийшов з кімнати після свого приїзду і як враження, яке справив на мене її довірливий акцент, змусило мене відповісти їй з браком