Сердечна терапія. Міла Іванцова

яке тішило можливістю з’їздити додому, побути в сімейному колі з батьками та донькою, але й навіювало смуток. Адже безповоротно пішли ті часи, коли родина була родиною, донька ще малою, коли збиралися вони всі за великим овальним столом, який навіть у скрутні часи на Новий рік не бував порожнім, промовляли прості душевні слова, сміялися, пили шампанське і щиро обмінювалися подарунками. Мабуть, то було щастя. Таке собі звичайне, побутове… А тепер одному Богу відомо, що у них зі Стасею попереду.

      Наразі увагу жінки привернуло якесь пожвавлення біля сусіднього прилавку. Вона побачила вже знайому пару − дівчину з мікрофоном та хлопця з кінокамерою на плечі, які знову допитували людей про щастя. Цього разу вони притисли до вітрини з мандаринами, хурмою, грейпфрутами та іншими яскравими дарами далеких країн худорлявого дідка з професорською борідкою, в окулярах на розумному обличчі та з портфелем у руці. Він спочатку здивовано придивлявся до завзятої парочки, а потім сказав:

      – Знаєте, молоді люди, можливо, я все життя чекав на це ваше питання, тому що маю відносно саме цього слова власну теорію. − Він примружив очі, всміхнувся й охопив поглядом усіх довкола − й опитувачів, і господарку тієї ятки, зачепивши краєм ока й Олександру. − Як професор філології, вважаю, що слово «щастя» має у своєму корені морфему «час», притаманну також слову «частина». І, між іншим, не лише у нашій мові. Навіть у далекій від української французькій слово «bonheur» приховує в собі «heur», тобто «година», вкупі означаючи «хороша, добра година». Ви розумієте, до чого я веду?

      Дівчина з мікрофоном нахилила голову і зацікавлено слухала професора. Олександра сама завмерла з подиву, адже щойно, згадуючи минуле, теж думала про щастя. Якась тітонька, що спочатку нервувала, бо професор та знімальна група перегородили доступ до прилавка, теж принишкла і прислухалася. Лишень продавчиня нетерпляче тупала валянками, мовляв, комусь тут про щастя цікаво, а мені треба план робити! Але коли усвідомила, що теж може потрапити в кадр, декорувала обличчя усмішкою.

      – Ось я й кажу, − вів далі професор. − ЩАСТЯ не є константою, це ефемерний, тимчасовий стан (згадаймо морфему «час»!). Цей стан дається ззовні, чи здобувається лишень на якийсь період, на час, на певну частку нашого життя. І говорячи, що якась людина щаслива, мусимо усвідомлювати, що щаслива вона у цю саму мить чи в період, про який йдеться! Народ мудрий. І мудрість свою він зашифрував у словах, засекретивши у них свої багатовікові спостереження. Проти закону природи не підеш. Ви розумієте?

      – І що, людина приречена на тимчасове щастя? − вражено поцікавилася дівчина.

      – Це вже, любонько, наступне питання. А ви мене зупинили задля одного. Я вам на нього відповів. Щастя − то є епізодичне відчуття неймовірної радості, гармонії, задоволення. Але − лише в певний момент людського буття. Бувайте здорові!

      Сказавши це, професор уже давно забутим жестом підняв капелюха, чемно нахилив голову, повернув капелюха на місце і відійшов