Знедолені. Виктор Гюго

не підвела очей. Вона молилася.

      Її свічка стояла на каміні й відкидала дуже тьмяне світло. Жавер побачив сестру й розгублено спинився на порозі.

      Згадаймо, що Жавер глибоко шанував усяку владу. Причому це був характер цілісний, який не знав ні сумнівів, ні вагань. І не дивно, що влада церкви була для нього найавторитетнішою владою. У його очах священик не міг помилитися, а черниця – вчинити бодай найменший гріх.

      Побачивши сестру, він хотів був піти геть.

      Але не менш сильне почуття службового обов’язку штовхало його в протилежному напрямку. Тому він не пішов відразу, а зважився на запитання.

      Перед ним була сестра Симпліція, яка не збрехала жодного разу в житті, і Жавер це знав.

      – Сестро, ви одна в кімнаті? – запитав він.

      То була жахлива мить, протягом якої бідолашна воротарка мало не знепритомніла.

      Сестра підвела очі й відповіла:

      – Так.

      – Пробачте, що турбую вас, – провадив Жавер, – але це мій обов’язок, бо ми розшукуємо злочинця на ім’я Жан Вальжан, який щойно втік із в’язниці. Ви не бачили цієї особи?

      – Ні, – відповіла сестра.

      Вона збрехала. Вона збрехала двічі підряд, не вагаючись, як людина, що вирішила принести себе в жертву.

      – Пробачте, – сказав Жавер і пішов геть, шанобливо вклонившись.

      О свята сестро! Тебе вже немає на цьому світі, ти давно возз’єдналася зі своїми братами-янголами. То хай же цей обман зарахують тобі в раю!

      Слова черниці були для Жавера таким вирішальним доказом, що він навіть не поцікавився свічкою, яка чадила на столі, тільки-но погашена.

      Через годину в нічному тумані від Монтрея-Приморського швидко йшов у напрямку Парижа якийсь чоловік. То був Жан Вальжан. За словами двох або трьох возіїв, які його перестріли, він ніс згорток, і на ньому була робоча блуза. Звідки він її взяв? Хтозна. Але кілька днів тому в фабричній лікарні помер старий робітник, не лишивши по собі нічого, крім своєї блузи. Можливо, на Жанові Вальжанові була та сама блуза.

      Ще кілька слів про Фантіну.

      У всіх нас одна мати – земля. Цій матері й повернули Фантіну.

      Кюре вирішив, – і, мабуть, він учинив правильно, – віддати біднякам якомога більшу частину з тих грошей, які залишив Жан Вальжан. Зрештою, про кого йшлося? Про каторжника й повію. Ось чому він не став надто витрачатись на похорон, і Фантіну поховали в братській могилі, в тому куточку кладовища, яке належить усім і водночас нікому. Там закопують бідних. На щастя, Бог знає, де шукати душу. Отже, Фантіна лягла в землю серед невідомо чиїх кістяків. Її могила мало чим відрізнялась від її від її ложа.

      Частина друга

      Козетта

      Книга перша

      Корабель «Оріон»

      1. Номер 24601 стає номером 9430

      Жана Вальжана заарештували знову.

      Ми дуже коротко зупинимося на сумних подробицях цього випадку. Обмежимося тільки тим, що подамо два повідомлення, надруковані в тогочасних газетах через кілька місяців після дивовижних подій, які сталися в Монтреї-Приморському.

      Перше