Тамплієри короля Данила. Петро Лущик

А яке ви маєте до нього відношення?

      – Мою сестру батько віддав у жони синові руського князя, і я особисто відвіз її у столицю Холм.

      – Продовжуйте! – заохотив заінтригований Папа.

      – Знаючи, що Міндовг висилає у Рим посольство, Данило написав вам послання і попросив мене передати його вам особисто в руки. Саме тому така пересторога щодо нашої розмови. Князь не хотів, щоб про його послання дізналися чужі вуха.

      – І ви згодилися? – здивувався Інокентій. – Як я розумію, Даниїл не є ні вашим родичем, ні, тим більше, вашим сеньйором. Тоді чому ви згодилися на цю небезпечну місію?

      – Ви питаєте, чому я підтримую не батька, а його колишнього ворога? Та тому, що вважаю дії Міндовга неправильними, навіть згубними для мого народу.

      – А Даниїл?

      – Руський князь встановив на своїх землях порядок. Я впевнений, що князь Данило таке ж зробить і у нас.

      – Даниїл – ваш ідеал?

      – Я не думаю, що у цьому світі є щось ідеальне, – відповів Воїшелк.

      – То ви грецької віри?

      – Ні.

      – Тоді нашої?

      – Ні. Я не хрещений.

      Це ще більше здивувало Інокентія.

      – Так, незбагненні шляхи Господні, – сказав він. – Послання у вас?

      Замість відповіді Воїшелк вийняв з-під поли пергамент, скріплений печаткою на шнурку, і подав папі. Той з цікавістю розглянув зображення на печатці, звичним рухом розламав сургуч. Залишивши Воїшелка без уваги, Інокентій заглибився у читання адресованого йому послання. Він не міг не відзначити вишуканий стиль написаного каліграфічним почерком листа. Латина далекого писця була бездоганною. Інокентій не знайшов жодної помилки. Зрештою, не до правопису зараз. Руський князь повідомляв римського єпископа про те, що заради великої мети – визволення руських земель від золотоординського іга – він згоден прийняти від Інокентія корону і віддати себе разом з усіма підданими під опіку римського престолу.

      Прочитавши послання до кінця, Інокентій відчув, як приємна тепла хвиля заповнює його тіло. Ось вона, мить тріумфу! Дійсно, незбагненні Твої помисли, Господи! Може, так і треба було тоді, сім років тому, зазнати гіркоти поразки, щоб солодшим здавався смак перемоги.

      Інокентій відірвав погляд від такого приємного йому тексту і подивився на мовчазного Воїшелка. Королевич стояв спокійний, неначе те, що відбувається, його зовсім не стосується.

      – Мені приємно читати ці рядки, – зізнався Папа. – Гадаю, що князь Даниїл розраховував саме на таку мою реакцію. Хочу запитати. Що далі? У листі немає ні слова про відповідь.

      – Князь Данило просив переказати на словах, що чекатиме на неї, – повідомив Воїшелк.

      – А ви?

      – Ми не затримаємося у Римі. Як тільки дозволить погода, ми відправимося у зворотну дорогу.

      – Я вас розумію. Ще одне. Хто знає про це послання?

      – У Римі лише ми з вами. Девмонд поінформований, що я везу із собою якийсь лист князя Данила Вашій світлості, але про деталі він не здогадується. У Холмі, столиці князя, про нього