Село не люди. Люко Дашвар

trong>

      Юрій Логуш, Голова Правління ЗАТ «Крафт Фудз Україна», ініціатор проекту Всеукраїнський конкурс романів, кіносценаріїв та п’єс «Коронація слова» був заснований за підтримки бренду найпопулярнішого українського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новітньої української культури.

      Література, кіно і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.

      Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п’єсами.

      www.kraftfoods.com.ua

      Розділ 1

      Глухої, як баба Килина, вересневої ночі, коли мамка від утоми просто засинала під татком, а він, чортяка, все не вгамовувався, тринадцятирічна дочка їхня Катерина сиділа на колінках у траві за домом. Очі – якраз на рівні ремінця, яким затягував штани Роман, кремезний чоловік за тридцять, із загрубілими від важкого руками.

      Катерина витерла губи, спитала:

      – То це і є любов?.. Слизька…

      Роман знітився:

      – Це… чоловіче молоко.

      – А казали… любов.

      – Іди… – наче батогом ото.

      – Піду… До побачення, дядечку.

      – І чого ти мене дядьком звеш, Катерино?

      – А як мені вас звати? Ви ж дорослий, а я малолєтка.

      – Іди, – повторив і сам пішов.

      А вона ще довго не йшла. Рукою по траві – роси повні долоньки. Умитися лишень вистачить, а хотілося напитися.

      – І що воно тепер у роті? Дні зо два відпльовувати ту любов.

      Пішла врешті до хати. Повз мамку під татком. Мамка аж прокинулася.

      – Доню, а чого це ти досі не спиш? Завтра ж до школи рано…

      А ліжко під мамкою й собі підтверджує: ра-но, ра-но…

      – Та нічо’… Не просплю.

      Уся Шанівка у свідках: сонцю ще ніколи не вдавалося мамку розбудити. Завжди вона попереду. От і сьогодні: надворі тільки сіріє, а мамка вже підскочила. Татка у бік:

      – Льончику, сьогодні ж наша черга до череди. Гайда, гайда!

      – Устаю вже…

      А мамка собі далі. Усіх по ранжиру:

      – Катю! Вставай, доню. Допоможеш таткові. Я до курей, потім у контору. Казали, може, олії за трудодні дадуть чи цукру. Льоню, свиням даси?

      Тато – ноги вже в штанях, а в голові одне:

      – А поїсти?

      – А тобі б усе їсти! – мамка сміється. – Буде, буде… Я тільки до курей гляну.

      І знову доньці:

      – Катруся! То допоможеш таткові?

      Довелося оченьки розплющити.

      – Мамцю, ти ж казала, щоб до школи…

      І татко:

      – Та чого їй плентатися? Мені зовсім не довіряєш?

      Глянув на мамку спідлоба, дверима – грюк! Свиням те грюкання – бальзам на п’ятачки. Татко – грюк, вони у відповідь – рох-рох, мовляв, не барися, мерщій до нас, ми за ніч зголодніли, хоч і не схудли.

      Мамка на постіль сіла, Катерину обійняла і на вушко:

      – Як не підеш із батьком, знову нап’ється… Корови розбредуться, сусіди скаржитимуться… Ану кажи, які у вас сьогодні уроки? Важливі чи не дуже?

      – Уроки як уроки…

      – То що?..

      – Мамо…

      – От біда! Добре вже, збирайся до школи.

      – Мамо…

      – Та нічо’… Може, якось воно й пронесе. Якщо Ромка до батька не приплентається…

      – Дядько Роман казав, що треба трактора терміново зібрати, – ляпнула дівка і язика прикусила.

      Мамка з подивом:

      – І звідки?..

      – Ішла від Людки, а біля кіоску мужики тирлувалися. Почула…

      – Отож, доню, біля кіоску. Я б тій Тамарці-бізнесменці всі патли повискубувала. Зараза…

      – Зара-а-за! – Катерина – ноги з ліжка. Зойкнула: у п’ятку мов гвіздок хто забив.

      Мамка з кухні глянула:

      – Доню, ти що, боса швендяла?

      – Та нічо’…

      Дошкандибала до шафки, у шухлядці голку знайшла. Татків одеколон «Лісова пісня» теж згодився. Залила ним усю п’ятку, голкою скабку виколупала, а зверху знов одеколоном. Краса… Татко з двору зайшов – задихнувся:

      – Аби добро переводити!

      – Та вона лікарем буде, не інакше… – мамка сміється.

      – Лікарем… – татко яєшню із салом бачить, а тхне вона йому «Лісовою піснею». – А їсти тепер де?! Надворі?..

      – Льоню, вже пів на шосту. Не барися, любчику. До череди треба… – мамка вміє вмовляти лагідно.

      До шостої ще хвилин двадцять. Мамка з татком із дому здиміли,