Гра у відрізаний палець. Андрей Курков

терпіння. Переїзд відсувається на місяць два. Люблю. Сумую. Нік».

      Нік дістав клаптик паперу, записав придуманий текст телеграми і пішов до дверей.

      На порозі різко зупинився, зустрівшись поглядом із шофером темно-синього «БМВ», що стояв біля своєї машини навпроти будиночка.

      Нік розгублено подивився навсібіч.

      Навіщо тут машина? Адже полковник говорив щось про обід, а обід – це не кілька бутербродів, це якийсь час… Година, дві…

      Повернувся в дім. Нерви не давали можливості просто сісти й подумати. Він ходив із кутка в куток, стискаючи в руці текст телеграми.

      Врешті сів за стіл, і тут же спокійна розмірена думка підказала: а чому не попросити Івана Львовича відправити телеграму?

      А дійсно, чому? Що в цьому такого? Чого хвилюватися?…

      Нік дописав на папірці саратовську адресу рідні й опустив її в кишеню.

      Повернувся до газет. Усе-таки прочитав ту статтю про труп на даху СБУ. Сама історія з дирижаблем і польотом трупа здалася йому абсолютно божевільною, просто нереальною. Але, схоже, так усе і сталося насправді. Тільки чому це сталося – ніхто не знав, прокуратура відмовлялася коментувати, посилаючись на таємницю слідства, СБУ теж, мовчав і апарат президента, де покійний працював перед смертю.

      Іван Львович з’явився з двома господарськими сумками. Квапливо пройшов у вітальню, поставив їх на стіл і тут же почав виймати з сумок дбайливо загорнуті у м’який целофан страви: салати, холодні м’ясні та рибні закуски, овочі.

      – Швидко принеси виделки-ложки і сідай, поки гаряче! – на одному видиху сказав він, не відволікаючись од справи.

      Повернувшись із кухні, Нік побачив на столі два великі блюда з масивними свинячими відбивними і картоплею-фрі. Над ними здіймалася пара. Закуски теж були розставлені та займали майже всю стільницю.

      Полковник відкоркував пляшку «Ахашені».

      – Склянки! – кивнув він у бік кухні.

      Перший тост був знову за удачу, як і першого вечора. Потім вони мовчки жували, насолоджуючись смачною їжею.

      Після другої склянки смачного грузинського вина Нік попрохав Івана Львовича про телеграму.

      – Які питання! – сказав на це полковник. – Я, до речі, фотоапарат приніс, хотів клацнути тебе і твоїм фото послати. І собі теж зробити, якщо ти не проти…

      – Звичайно, – погодився Нік.

      Іван Львович дістав компактну камеру і двічі клацнув Ніка. Потім, установивши її на столі так, аби об’єктив дивився трохи вгору, натиснув на кнопку вповільненого спуску і швидко перейшов на інший бік. Устиг сісти поряд із Ніком, і тут же спрацював спалах, і камера вдоволено «буркнула».

      13

      Ранок настав для Віктора раніше, ніж йому хотілося. Трель мобільного телефону, що став для Віктора кишеньковим будильником, пролунала о восьмій тридцять. Георгій дав Віктору двадцять хвилин на вранішній холодний душ і сніданок.

      Під здивованим поглядом Ірини, що годувала груддю малу, Віктор просто з трубкою мобільного і зі все ще затьмареним