Подвійна гра в чотири руки. Ірен Роздобудько

само із бокалами. Один стоїть на покришці роялю, навпроти стільця небіжчика, – це його недопитий останній трунок. Другий – на столику, порожній і сухий.

      Ноти на роялі!

      Швиденько сховала – за пазуху, потім розберемось.

      Помітила: пожовклий сувій, списаний дрібними «до-ре-мі» вручну – музика для гурманів.

      Що ще?

      Хуткіше! Доки не урвалася нудна доповідь «по всій формі» в сусідній кімнаті…

      Пробіглася по корінцях полиці з нотами, що висіла над роялем.

      Підчепила нігтиком якийсь картонний краєчок, засунутий, певно, нашвидкуруч: на килим упав, ніби саме на такий дотик чекаючи, дагеротип, або, як нині кажуть, фотографія. Певно, схована нещодавно.

      Ух ти! Одна з тих фривольних світлинок, котрі татусь забороняє дивитися в модних журналах: оголена спина, тінь від капелюха з широкими крисами падає на гострі лопатки, вузенькі бретельки натякають, що сукня на панянці (а, власне, чому саме панянці, якщо спина худа, майже підліткова?) все ж таки є.

      Перевернула. Прочитала підпис: «Цариця Дніпра» возз’єднає нас навіки…»

      Заверещати б від радості, але часу немає.

      Доповідь спливає, годинник безбожно відраховує секунди.

      Як там у доктора Шерла написано?

      «…Мсьє Фуке дістав із саквояжа коробку з чорним порошком і м’який пензлик з білячого хвоста. Розсипав порошок по поверхні… Помахав пензликом… І перед його очима постав чіткий обрис широкої чоловічої долоні…»

      Ну, пензлик, припустімо, не з білячого хвоста, але який є – такий є.

      Муся швиденько дістала зі свого саквояжа коробочку з графітом, притрусила порошком край бокалу, що стояв на столику, і знову ледь не застрибала від радості: як і вчив доктор Шерл, цей геній кримінальної белетристики – дай йому бог натхнення на наступні брошурки! – на прозорому тонкому склі вималювався досить чіткий відбиток кількох пальців!

      Що там далі у генія?

      «…Мсьє Фуке дістав папір, що призначався для зовсім інших, побутових цілей, про мету яких автор вважає за потрібне промовчати (ох, який же він делікатний, цей доктор Шерл, просто душка!), намастив його власноруч приготовленим розчином на основі яєчних білків (нічого, обійдемося звичайним канцелярським клеєм!) і обережно промокнув проявлений відбиток…»

      Стримуючи биття серця, Муся проробила те ж саме: намастила аркушик рідиною з пляшечки (відкривала зубами, адже взялася клеєм добряче!) і, немов до рани, приклала до візерунку.

      От скажіть мені, любий татусю, двадцяте сторіччя на дворі, а ви все сперечаєтесь, чи має значення в антропометричному методі розслідувань таке беззаперечно цінне відкриття сера Вільяма Гершеля про незмінність папілярного малюнка на поверхні шкіри?!

      Ну і сперечайтесь далі!

      А нам із доктором Шерлом своє робить!

      У! Язик сам висунувся убік кімнати, де все раптом стихло.

      Муся, озираючись на двері, обережно вклала аркуш між сторінками брошурки «Ескорт у смерть» (її, цю улюблену останню книжку свого кумира, вона носила в саквояжі саме з метою