Подвійна гра в чотири руки. Ірен Роздобудько

вона від таких його рішучих дій.

      Муся дійсно була в захопленні, адже через плече татуся жадібно оглядала смутне видиво, що відкрилося її очам.

      Небіжчику було років тридцять.

      На його посинілому обличчі (Муся відзначила, що синява розливалася від шиї) застигла блаженна посмішка, пальці обох рук розчепірені, ніби нещасний усе ще брав свій останній акорд.

      Гнівно зиркнувши на доньку, генерал почав підійматися на третій поверх апартаментів.

      На сходах так само товклися цікаві – покоївки, лакеї, кухарки.

      Схлипували, накладали на себе хресні знамення і коливалися, мов водорості, шанобливо пропускаючи генерала до високих прочинених дверей, звідки долинали тихі голоси поліцейських.

      Генералу стало не до Мусі.

      А вона, перетворившись на тінь чи, краще сказати, мишу, тихо почала орієнтуватися на місцевості, вловлюючи кожне слово з доповіді околоточного.

      У просторому залі-приймальні (Муся відзначила, що померлий інженер жив досить заможно) стояв круглий дубовий стіл на лакованих гнутих ніжках у формі оголених сирен, що здіймаються з хвилі морської (претензійно і недешево, подумала Муся), десять стільців у стилі бароко (протертим виявився лише один, з чого Муся зробила висновок, що небіжчик не вельми часто приймав гостей), на вікнах висіли щільні подвійні штори (певно, захист від вологості, вирішила Муся, небіжчик був теплолюбним), біля вікна – канапе, точніше, досить кокетлива козетка з різьбленими позолоченими бильцями і високою спинкою, оббита ніжно-рожевим шовком. Теж жодним чином не протерта.

      Постріляла очима і по різних предметах та предметиках.

      Позолочені канделябри з викрутасами, картини у важких рамах з морськими пейзажами, швидше за все копії.

      Усе начищене, усе блищить.

      У кутку, ближче до штор, майже за ними – високий сейф зі шпариною у формі лев’ячої пащеки.

      Підробка, подумала Муся, у таких сейфах хіба що вино витримувати.

      Наставила вуха, дослухаючись до тихого бурмотіння генерала, який оглядав сейф.

      – Зламу не було… – бурмотів той. – Відімкнено ключем. Певно, на довірі спрацювали.

      І обернувся до околоточного:

      – А чи правда, що на клавішах головою лежав?

      Околоточний підтягнув черево:

      – Чиста правда, ваша світлість! Ось – там. Ми туди нікого не пускаємо.

      Муся помітила, що вхід до сусідньої кімнати перегороджений білою стрічкою.

      От молодці, подумала вона, а то, бува, затопчуть геть усе, руками замацають та ще й попелом із власних папіросок притрусять – як тоді сліди шукати?!

      А доктор Шерл писав, що…

      Муся не встигла подумати про те, що писав про такі випадки невідомий белетрист, як біля неї схлипнула покоївка.

      Генерал нервово відгукнувся на звук:

      – Виведіть зайвих!

      Іполит швидесенько відтіснив покоївку до коридору.

      На мить завагався лише щодо Мусі – зайва вона тут чи ні – і обпікся об її суворий погляд, вирішив – ні, не зайва, ліпше не чіпати, і повернувся до місця дислокації.

      – Крім