Мільйон на трьох. Сергій Радкевич

Цікаво, що навіть у таку оптимальну для прогулянок пору, у парку було не надто людно.

      Хлопці без особливих труднощів знайшли собі лавочку, сидячи на якій, можна було б спокійно обсудити усі навіть найпотаємніші питання.

      – У Гарника є хороший план. – нагадав Каратаєв і таким чином дав зрозуміти, що серйозна розмова почалася.

      – Ага. Я вже бачив. – Лесик гірко всміхнувся, вказуючи на те місце де у Стьопи був захований пістолет. Видно, він відчував чим діло пахне і був не в захопленні від таких намірів.

      – Це ти бачив лише заспокійливе для Сєдакова. А план у мене дещо інший. – зображаючи свою фірмову білосніжну посмішку, задоволено повідомив Гарник.

      Мабуть, служба в армії все ж таки має свої позитивні моменти. До призову у військо у Степана були жовті зуби. За два роки він їх гарно відшліфував і тепер щоразу із задоволенням демонстрував, засвідчуючи про свій хороший настрій.

      – Я так розумію, що Каратаєв уже в темі, і тобі залишилося вламати лише мене? – запідозрив Лесик.

      – А ти молодець. Мислиш правильно. – Степан похвалив товариша, але замість того, щоб перейти до суті розмови, поцікавився. – Як ти дивишся на те, щоб заробити… – Гарник примружив праве око, прикидаючи скільки ж можна буде заробити, а потім додав. – десь так тридцять тисяч доларів. Можливо навіть трохи більше.

      – Ти знову хочеш вкрасти машину? – в очах у Лесика поселилася іронічна посмішка.

      До армії Гарник промишляв крадіжками автомобілів і власне пішов до війська лише тому, щоб не потрапити до тюрми. Але це вже стара історія.

      На іронію Лесика зачинатель темної справи відповів цілком серйозно:

      – Мислиш правильно. Але не довго. – зазначив Степан. – Подумай сам. Тридцять тисяч доларів для тебе. А нас троє. То скільки має коштувати ця машина? І чи реально десь пропхати таке дороге крадене авто?

      – Так я ж не знаю, що в тебе на умі. Невже хочеш замахнутися на якийсь банк?

      – А це вже ближче до суті. Тобі цікава ця тема? – запитав Гарник, оглядаючись довкола чи бува до них не підкрадаються якісь зайві вуха.

      – Не дуже. – чесно зізнався Лесик. – Наразі мені треба лише п’ять тисяч доларів.

      – П’ять? – тут нарешті заворушився Каратаєв. – Але ж ти казав, що програв лише дві.

      – Це минулого тижня я програв дві. А ще раніше, десь у травні, я влетів на три штуки. Розрахувався тими грішми, які мамка з Італії передала. Через місяць вона приїжджає і запитає про тих три тисячі – мамка хоче на нову хату наскладати.

      – О, друже! Так в тебе проблеми. – підсумував Каратаєв.

      – То тобі цікава наша пропозиція? – вирішив уточнити Гарник.

      Лесик вагався, опустив голову. Біля правої ноги лежала порожня пачка з-під цигарок. Хлопець пробив ногою по пачці, закинувши її подалі від лавочки, підвів голову і, дивлячись в очі Гарнику, заявив:

      – Якщо діло зальотне, тоді я пас.

      – Ніяких зальотів. – Каратаєв говорив з такою впевненістю, що йому важко було не повірити. – У Стьопи ідеальний план!..

      Лесик