Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

зв'язали і кинули в воду:

      На ж тобі, Петруню, за твою уроду.

      Кинули в воду у вечір, в суботу,

      Вельможная пані дерлася по плоту.

      Крикнула потім голосом до неба:

      «Милосердний Боже, чого їм ще треба?

      Гей, слуги ж мої, слуги вірнейкії,

      Будьте ж ви мені тепер приязнейкії.

      Та дайте ж знати до матуні єго,

      Нехай шукає синойка своего».

      Гей сталася там межи людьми рада,

      Шукала єго жолинська громада.

      Шукали єго через дві неділі,

      Нікому того впадку не повіли.

      І знайшли його в уманській границі,

      Поставили єго в жолинській улиці,

      Та дали пані через попа знати,

      Чи буде вельможна тіло навиджати?

      Гей, взяла на ся жупан синюсейкий,

      Завила голову в рубчик тонюсейкий.

      Брнула[9] водами, густими лозами,

      Обмивала білі личка дрібними сльозами.

      Шиту спідничку по пас замечала,

      Білії ножейки о камінь шибала.

      У суботу без б день дзвонойки грали,

      В неділю при службі тіло поховали.

      Ні отець, ні мати Петруня ховала,

      Сама вельможна червоні сипала.

      Та було знати та по першім разі,

      Же пані в атласах, а ти у фармазі.[10]

      Вельможна пані буде їсти, пити,

      А ти, Петруню, будеш в землі гнити.

      Пісні та вірші невідомих авторів

ШСНЬ СВІЦЬКАЯ

      Дівчинойко, моя голубойко,

      Клопочеш ти мою голов ойку!

      Як же ся мні да не клопотати:

      Ци моя, ци не моя будеш,

      Тілько мені серденько смутиш!

      Дівчинойко, не горди мною,

      Біднесеньким сиротою!

      Як ти мною будеш гордіти,

      Не буду я до тебе ходити!

      Дівчинойко, чим же ти пишна,

      Чом ти до мене з вечора не вийшла?

      Не знаю, серце, не знаю,

      Як я до тебе виходити маю?

      Отець, матка на мя нарікають,

      Же ся я в тобі, серце, кохаю.

      Як я тебе не вижу годину,

      Видиться мні, же сама загину,

      Як рибі без води трудно,

      Так мені без тебе нудно!

      Гди би-м я мав орловіє крила,

      Літав би-м до тебе, мила.

      Упав би-м я на твоїм дворі.

      Аби-м тебе обачив воскорі.

      Дівчинонько, моя голубонько,

      Скажи ж мені усю правдоньку:

      Коли любиш – дай же, що маєш,

      А коли не любиш – як собі знаєш.

      Коли любиш, скажи ж правду,

      А коли не любиш – я си іншу знайду!

      Коли любиш – люби гаразд.

      А коли не любиш – покинь мене зараз!

ШСНЬ СВІЦЬКА

      Смутна на серцю хвиля наступає,

      Що моя дівчина мене покидає.

      Що я чинити тепер, бідний, маю,

      Коли милую з очу пострадаю?

      А іншой не маю.

      Бідна пташина і та пару має,

      Поки єй не знайдет, поти єй шукає.

      А я, нещасливий, все то уважаю,

      Що в своей милості користі не маю,

      А іншой не маю.

      Риба з рибою і та ся злучає,

      Моя

9

Брнула – побрела.

10

Фармага – сіряк.