Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

провідай прийди і зі мною посиди,

      Уже мені так марудно,

      Сумно мені, милий, нудно

      Без тебе, серденько.

      – Сідлай, хлопче, свого коня

      Да поїдьмо з полудня до твоєї голубки.

      Там я її привітаю,

      З кониченька не зсідаю:

      – Чолом, мила панно!

      – Чолом, чолом, моє серце,

      Дай же ручку, облюбенче.

      Із радості прошу в гості

      До покою, поговоримо з тобою

      Для ліпшої знайомості.

      Ой гуляли, розмовляли, за здоров'я випивали,

      За всіх кревних своїх.

      – Многая літа, паноньку, многая літа, голубонько,

      Зі мною заразом.

      – Бувай же здорова, Аннусенько чорноброва,

      Я од'їжджаю, поклін оддаю

      В далеку дорогу.

      Оставайся здорова!

      – Чом так скоро від'їжджаєш, мов на лови,

      Без мене молодої?

      Знати погордився, що зі мною не насидівся,

      Чи мене не любиш?

      Дай же Боже, нам тоє, аби жили вкупі двоє,

      У любій щирості і в Божій всесилості.

* * *

      Добре чужую жінку любити,

      Що вміє тайну любовну сокрити,

      Серце свобідне, для тебе догідне

      Без переміни,

      Думи спокійні, кохать свобідні

      Без одміни.

      Мужик напився, спить і не чує,

      Що його жінка зі мною жартує.

      Каже наливать, повну випивать

      В добрій приязні,

      Оком моргає, плічком стискає

      Без боязні.

      На що так красна й хороша родилась,

      До зваби легко отож нахилилась.

      Годі любити, бо стануть бити,

      Коли піймають,

      Мужик побачить, києм позначить

      І полає.

      А коли прийде мужик до хати,

      Треба, напевне, вже утікати,

      Дубина шумить, за мною гримить,

      Мушу пропасти,

      Коли б у руки мужу на муки

      Мені не впасти!

      Ах, біда мені з чужою жоною,

      Бо мужик уже гонить за мною.

      Ой дубиною сукуватою

      По плечах мірить,

      Я присягаюсь, в ноги схиляюсь,

      Він же не вірить.

      Що ж мені бідному тут учиняти,

      Вже чужу жінку годі кохати?

      Ліпше відстати, власну шукати —

      Думати стану.

      На чужім гумні без пожитку мні,

      Тож перестану.

* * *

      Вік мій, життя ціле плачу,

      Молодії літа трачу,

      Я живу в сльозах нежданих

      Од навітів безнастанних.

      Думка поїдає,

      Надії збавляє,

      Невидимий пломінь

      Серце розпаляє,

      Думать понуждає.

      Ах, нещасне життя моє,

      Чи ж нині утіха де є?

      По тобі, серце, страждаю,

      Згубу великую маю,

      Де ж її шукати?

      Лучче перестати.

      А хоч розшукати —

      Радості не мати,

      Більше б її і не знати.

      Всі дні мої повні плачу,

      Я сам своє горе бачу,

      Гине вік, час пропливає,

      А волосся висрібляє.

      Годину прогониш,

      В