Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

би-м до здоров'я прийшов, каші з молоком присилайте!

* * *

      Помагай Бог вам, панове міщане,

      І тобі рокови, пане Іване!

      А чи знаєш, коли-м до тебе прийшов хліба просити,

      А ти мене хотів заправити ячмінь молотити?

      А я, теє зрозумівши, і хліба не чекав,

      Але-м з хати, як опарений, умикав?

      Прибіг-єм під другую хату і там не дали нічого,

      Але і там сказали: «Го-го-го! Маю я співака такого!»

      Я, бігаючи, аж шалений, би-м голодним не зостав

      І ледве-м аж на Хоминім городі дві моркви дістав.

      Аби чим-кольвек свій галдун напхав.

      А певне, не буду служити,

      Бо трудно ся з богом бити,

      Коли ся не хоче робити.

      Волю я, панове, дівчину якую за себе заживати,

      Ачей би і я де міг паном попом зоставати.

      Правда, і першая небіжка за мною розкоші заживала,

      Завше сьомого дня пастернак з хріном їдала.

      Але я її не хотів любити,

      Бо не хочувала нічого робити.

      Правда, вона не пряха і я не косар, —

      Не потреба би присмаки, хоч би і поцвілий сухар.

      Привандрував я до міста Козина,

      Аж там школа пирогами накривана.

      А почав дощ на мене сметяний іти,

      А я, неборак, почав рот підкладати.

      Аж зараз почав іти і пироговий град,

      І тій пригоді барзо був рад.

      Там-то, панове, місто снігу бринза, як сніг, з міха ся сиплеть,

      А з-межи неї масло плястрами ся ринеть.

      Там-то доми з самих сал муровані,

      А лоєм, замість вапна, шмаровані,

      Книшами, пирогами побиті,

      А паляницями зверху накриті.

      Двері з полтів, а ковбаси до неї защіпки,

      А вмісто колодок – пшеничнії галушки.

      Там душа моя прагне, там я іти маю,

      Допоможи, Боже, о що я гадаю,

      Бо ви, господиньки, на нас не барзо ласкаві.

      Не даете нам хліба, ані жадної страви.

      Але ви, панове мужеве, ліпший на нас респект майте,

      Коли прийде нищий, хліба і страви давайте.

      Бо як ви нам старання не будете давати,

      То скоро по воскресенію будемо собі деінде місця шукати.

      А із'ївши паску,

      Не стоїмо о дівочу ласку.

* * *

      Гой, гой, подпив-єм собі горілкою нині добре,

      Хто мя хоче слухати, повім йому охотне.

      Хвала Богу, юж і свята прийшли! Хто їв паску,

      А я її не видів, тільки свою Настку

      Але то ви хочете, як бачу, всі о тім знати,

      Хіба аж вам мушу пальцем показати.

      Хвала Богу, тішимося, окрасити яйця наступили,

      Але бо ся і дівчатам личенька запалили.

      Чи не хтять вони лікаря альбо доктора?

      Я правдиве доктор, приїхав-єм з міста Надвірної.

      Бретери добрі мію, хто хоче зажити?

      Але перше хтіте мя просити.

      Правду мушу признати, паска мя минула,

      Бо то ж моя Гасенька ноги завернула.

      Моя то ж Олена ходила на губи,

      Настрашилася лиса, закленула зуби.

      І я, панове, о собі страх великий маю,

      Коли бік правий на голій землі, а я лівий складаю.

      Моя небіжка