Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

не може,

      Як, Купідоне, свою здобич заносити звик.

      Федора якось Федора, лиш глянувши, враз полюбила, —

      Руської крові дівча: меж у коханні нема.

      Довго не в силі була затаїти цей шал божевільний:

      Як заховаєш любов – мучити стане сильніш.

      Тож подалась до ворожки, старої бабусі, з дарами,

      Швидко зійшлись на платні, й мовила слово таке:

      «Мила бабусю, володарко Орка й Аверна сумного,

      Хай же від чарів твоїх темний здригне Ахеронт!

      Тільки скажи вже, куди той поганець утік од кохання,

      Де він бариться тепер, в землях яких і краях?

      Хоч би за морем блукав, безсердечний, зроби, я благаю,

      Щоб повернувся сюди й вирвав од смерті мене.

      Через моря хай негайно сюди припливе, через хвилі,

      В серці його запали зараз до мене любов.

      Вирви коханця мого, хоч як би преміцно тримали

      Сили небес і землі й води далеких морів.

      Зглянься, прошу, наді мною, бабусю миленька, бо гину,

      Смерть на порозі чека, ти ж порятуєш мене!»

      Тут одказала ворожка: «Дарунки подай-но бабусі,

      Чари побачиш тоді й силу моїх заклинань.

      Федір до тебе повернеться; навіть якщо його лютий

      Тартар до себе забрав, мусить віддати назад.

      Милого скоро повернуть тобі небеса добровільно

      Й землі далекі, й глибінь темних, шумливих морів,

      Тільки належить чекать терпеливо, аж поки Діана

      Вирине з моря глибин срібним півколом ясним.

      Саме тоді я візьму новий горщик і в ньому із просом

      Зілля змішаю й, туди всипавши всяких отрут,

      Викличу духів із пітьми, почавши із ними розмову;

      Ти ж не зумієш почуть жодного слова від них.

      Темінь сама заговорить і відповідь дасть необхідну,

      Перед тобою пройдуть там дивовиди страшні,

      З темних пекельних глибин донесеться жахливе гарчання,

      В пітьмі відлунням дзвінким всюди розійдеться там.

      Раптом розступляться надра, з них вийдуть гігантські потвори:

      Тільки одна перейде, друга полізе услід,

      Нашим очам тут покажуть вони небувалі страхіття,

      Серце, Федоро, твоє хай не боїться цих див,

      Розуму ти не втрачай і про Федора думай постійно,

      І бережися, аби Бога в цю мить не згадать.

      В духів шукаєш поради, тож Бога забути потрібно:

      Небо із пеклом ніхто ще поєднати не зміг.

      Чорт подає комусь поміч – то Бог залишає такого,

      Бог лиш поможе йому – чорт утікає тоді.

      Сядеш у пітьмі на землю і, ноги вперед простягнувши,

      Тіло держи догори прямо, – це добре затям.

      Одяг розстібнеш увесь, і тут же спаде він додолу,

      Хай же на лоно твоє зсунеться все прикриття.

      Просо і біб я тоді покладу на твою сорочину,

      Де прикриває вона ніжну дівочість твою.

      Просо тоді закипить, але полум'я ти не побачиш,

      Хоч в твої фалди вкладу зілля та просо сире.

      Все в цю хвилину почне в тім горшку закипать й шумувати,

      Й просо само по собі стане тоді промовлять:

      «Нас