Діти капітана Ґранта. Жуль Верн

родині капітана Ґранта, що мешкала в місті Данді в графстві Перт, Мері й Роберт були єдиними дітьми. Дружина Гаррі Ґранта померла під час пологів, народивши сина Роберта, отож, коли капітан бував у плаванні, за дітьми наглядала його двоюрідна сестра, вже літня жінка. Гаррі Ґрант був споконвічним шотландцем, відважним мореплавцем. Він чудово знався на мореплавстві, був вельми освіченою людиною, а ще й, як шкіпер торговельного флоту, з часом став досвідченим купцем. Спочатку Ґрант ходив у далекі морські плавання як помічник, а відтак і як капітан, його мандрівки були успішними, і за кілька років після народження сина йому вдалося зібрати чималі заощадження.

      У той час у нього й виник той задум, що зробив капітана Гаррі Ґранта популярним на його батьківщині. Річ у тім, що капітан, як і багато його однодумців – представників знатних шотландських родів, – вважав Англію гнобителькою Шотландії. Інтереси шотландців жодним чином не відповідали інтересам англосаксів, тож капітан і вирішив заснувати на одному з островів Тихого океану шотландську колонію. І хоча англійський уряд не тільки не сприяв йому в цьому, а, навпаки, повсякчас, як кажуть, підставляв капітанові ногу, заважаючи здійснити задумане, проте Гаррі Ґрант не занепадав духом. Він звернувся по допомогу до своїх свідомих співвітчизників, а ще вклав увесь свій капітал, і нарешті побудував чудове судно «Британія», на якому з добірною командою вирушив обстежувати острови Тихого океану.

      Від часу відплиття 1861 року, і аж до травня 1862 року з «Британії» регулярно надходили звістки. А коли судно вирушило з Кальяо в червні 1862 року, то відтоді ніхто нічого не чув ані про долю «Британії», ані про її капітана. На той час старенька родичка несподівано померла, залишивши дітей відважного капітана зовсім самих. Мері Ґрант тоді саме виповнилося чотирнадцять років. І хоча сама вона була ще зовсім юною дівчиною, змогла мужньо здолати труднощі, які їх спіткали, і цілком присвятила себе вихованню молодшого брата. Вона заощаджувала геть на всьому, працювала день і ніч, відмовляючи собі у найнеобхіднішому заради Роберта, і як могла замінила йому матір.

      Так і жили в Данді знедолені сироти, відчайдушно змагаючись зі злигоднями. Мері сказала собі раз і назавжди: «Британія» загинула, нашого батька більше немає, отже, сподіватися можна тільки на свої сили». Тож тільки уявіть собі хвилювання дівчини, коли їй на очі випадково потрапило оголошення в «Таймс»! Того-таки дня діти капітана Ґранта не вагаючись сіли в потяг, що їхав на Перт, а надвечір уже були в Малкольм-Кастлі.

      Швидко поночіло, і леді Елен, похопившись, що діти, мабуть, потомилися з дороги, припинила розмову. Мері й Роберта відвели до кімнат, які їм підготували, і скоро обоє дітей міцно спали. А леді Елен тим часом запросила до себе майора Макнабса й кількома словами переповіла йому події сьогоднішнього вечора.

      – Надалі все залежатиме від того, чи вдасться лорду досягти бажаної мети, – сказала Елен, – інакше становище цих дітей справді стане жахливим!

      – Авжеж, Едвард неодмінно доб’ється свого, такий уже в нього характер, – відповів Макнабс.

      Та