Діти капітана Ґранта. Жуль Верн

дубових і кленових алей, берегами озер, долинами, де іноді ще можна було почути старовинні шотландські пісні, або блукали серед прадавніх руїн, де кожен камінь міг повідати про славетну історію цього дивовижного краю. Та лорд Гленарван ані на мить не забував, що його молода дружина – донька видатного мандрівника, тож напевно мала б успадкувати батькове захоплення далекими мандрами. Заради цього й було побудовано яхту «Дункан» – його подарунок для Елен.

      Зараз леді Елен не засмутилася через поспішний від’їзд Едварда до Лондона, хоча вона й не любила розлучатися з чоловіком. Та й у телеграмі, яку вже назавтра було доставлено, сповіщалося про його швидке повернення, але потім надійшов лист, із якого Елен дізналася, що лорд затримується, бо в справі виникли певні труднощі. Наступного дня поштар приніс нового листа, в якому лорд Гленарван висловлював надзвичайне невдоволення поведінкою чиновників Адміралтейства.

      Був вечір, леді Елен саме сиділа у вітальні, коли управитель замку Хальбер спитав її, чи не побажає вона прийняти юну дівчину та хлопчика, які вперто добиваються зустрічі з лордом Гленарваном.

      – Це хтось із місцевих? – спитала Елен.

      – Ні, – відповів управитель. – Вони дісталися потягом до Баллоха, а звідти пішки прийшли до Люсса.

      – Гаразд, Хальбере, запросіть їх до мене, – наказала леді Елен.

      Невдовзі до вітальні ввійшли молодесенька дівчина з хлопчиком. Вони були дуже схожі між собою, тож відразу було зрозуміло, що це брат і сестра. Дівчині було років шістнадцять і її вродливе, стомлене обличчя з першого погляду на неї приваблювало, а бідний, але охайний одяг викликав співчуття. Хлопчик років дванадцяти стискав її руку з такою рішучістю, що було зрозуміло – він цілком серйозно вважав себе захисником сестри. Опинившись у вітальні, дівчина трохи зніяковіла, та леді Елен лагідно сказала їй:

      – Здається, ви хотіли поговорити зі мною. Про що ж?

      – Не з вами, – спохмурнів хлопчик, – ми маємо побачити лорда Гленарвана!

      – Так, але лорда Гленарвана зараз немає, – сказала леді Елен. – Я – його дружина і, можливо, могла б чимось зарадити вам замість нього…

      – Ви – леді Гленарван? – вигукнула дівчина. – Пробачте моєму братові, він просто надто нетерплячий. Лорд Гленарван помістив у газеті оголошення про судно «Британія»…

      – Справді! – поспішно мовила Елен. – Але хто ви?

      – Я – донька зниклого капітана Ґранта, а це мій брат.

      – Міс Ґрант! О Боже мій! – вигукнула леді Елен, обіймаючи дівчину та цілуючи хлопчика в тугенькі щічки.

      – Пані, – звернулася до Елен схвильована дівчина, – що вам відомо про «Британію»? Наш батько… Чи він іще живий? Благаю, скажіть нам!

      – Люба дитино! Я не хотіла б вводити вас в оману та вселяти облудні надії…

      – Кажіть же мерщій, пані! Ми так багато пережили, що зараз готові до всього.

      – Бідні мої! – схвильовано промовила Елен. – Надія дуже мала, але, можливо, настане день, коли ви