Скарби феї Моргани. Світлана Гільман

директор. Він посміхнувся всім і кожному.

      – Добрий вечір. Радий вітати вас на останньому вашому вечері в школі. Ні, ні, я вас не затримаю, – посміхнувся директор, бачачи, що деякі стали проявляти нетерпіння, – все, що я хотів сказати, вже сказано сьогодні вранці. На прощання я лише хочу нагадати, що диво має служити тільки добру. Не відкривайте серце злу! Як тільки ви впустите хоч краплю – ваша душа зачерствіє. Допомагайте один одному, поважайте один одного, не діліть один одного на чарівників та звичайних людей. Якщо людина позбавлена чарівної сили – це не означає, що у вас перевага перед нею. Кожен з вас отримав сьогодні чарівний перстень-портал – знак, що ви вступаєте на самостійний шлях. І відтепер ви всі – дорослі чарівники. А зараз – смачного!

      І директор махнув рукою, запрошуючи всіх зайняти свої місця за столом. Тед оглянувся в пошуках Елліс і помітив її в іншому кінці залу. Його серце завмерло в грудях – вона була надзвичайно гарна: в блакитній шовковій сукні, без бретелей, ліф якої був прикрашений бісером, спідниця м'якими хвилями доходила до полу, приховуючи туфлі. На сукню вона одягла легкий короткий жакет з блакитного гіпюру, і крізь нього можна було розгледіти її плечі. Своє довге хвилясте волосся вона зібрала ззаду, і Тед міг милуватися її бездоганною шиєю.

      – Сідай, Тед, – смикнув його за рукав Джеффрі.

      Тед слухняно сів, і почав накладати собі в тарілку їжу, втім, не особливо звертаючи увагу на те, що він їсть. Швидше б бал! Але мана потроху спала, і Тед віддав належне і святковій вечері, і ігристому шампанському, і десерту, і ароматній каві.

      Коли всі наситилися, на середину залу вийшов містер Санрайс. В знак поваги, всі учні піднялися.

      – А зараз – бал!!! – Директор плеснув у долоні, і одразу ж із залу пропали столи і стільці, зазвучала запальна музика.

      Учні схвально заплескали, і стали виходити на середину залу і танцювати. Тед потянув Джеффрі ближче до того місця, де танцювала Елліс з подругами.

      – А в тебе непоганий смак, – кивнув Джеффрі, оглядаючи Елліс.

      – Дякую, – посміхнувся Тед, – давай танцювати тут, а? Буде повільний танець і я запрошу її. – Джеффрі згідно кивнув.

      Але один швидкий танець змінився другим, третім… Тед почав втрачати терпіння. Він час від часу кидав погляд на Елліс – не схоже було, що вона також прагнула повільну музику, як він. Значить, вона не розраховувала танцювати з кимось конкретно.

      Нарешті заграла повільна музика. Тед відразу ж попрямував до Елліс:

      – Можна запросити тебе на танець?

      – Звичайно, Тед, – посміхнулася йому дівчина.

      Вони вийшли на середину залу, і Тед ніжно обійняв її за талію. Юнак насолоджувався дотиком до коханої дівчини, вдихав її ніжний запах, милувався нею. Він хотів поговорити з нею, запросити кудись, але від хвилювання не зміг вимовити ні слова.

      – Ну як, запросив її на побачення? – запитав Джеффрі, коли закінчився танець.

      – Ні, – похмуро відповів Тед.

      – Чому? – щиро здивувався його друг.

      – Не знаю, – засмучено відповів