Скарби феї Моргани. Світлана Гільман

Джеффрі. – Ти запросиш Елліс на танець?

      – Елліс? – Тед відчув, як у нього пересохло в горлі, і зробив ковток. – При чому тут Елліс?

      – Тед, тільки сліпий може не помітити, що вона тобі подобається!

      – Невже це так помітно? – юнак залився сором'язливим рум'янцем.

      – Я-то давно помітив. Я ж твій друг, і бачу, які погляди ти на неї кидаєш. Ось і підійди до неї. Що може бути краще випускного балу?!

      – Думаєш у мене вийде? – Тед запитливо подивився на нього.

      – Звичайно вийде, – ствердно кивнув Джеффрі.

      – Уговорив, – рішуче сказав юнак, – я спробую. – Тут його погляд впав на настінний годинник, і він заквапився: – Ой, мені пора до директора!

      Тед вибіг з кафе і, перестрибуючи через сходинку, піднявся на другий поверх, де знаходився кабінет містера Санрайса.

      Цікаво, що йому від мене потрібно? Може, правда, запропонує якусь цікаву роботу? – думав юнак, стукаючи в двері.

      – Заходьте, – почув він голос директора.

      Тед увійшов. У кабінеті, окрім директора, був присутній Третій Магістр.

      – Вітаю! Ви просили мене зайти, містер Санрайс.

      – Так, Тед, сідай. Я не заберу у тебе багато часу.

      Тед сів. Директор – чоловік років шістдесяти, вже сивий, посміхнувся йому:

      – Чи давно ти прийшов до нас в школу, а вже покидаєш нас! Час біжить…

      Невже правда хоче залишити мене працювати в школі? – промайнула у Теда думка. Директор тим часом продовжував:

      – Хочу запитати: чи є у тебе якісь плани на майбутнє?

      Тед задумався: взагалі-то у нього ще не було ніяких планів, але йому було соромно в цьому зізнатися. Все-таки він вважався одним з кращих учнів, а не якийсь відсталий ледачий бовдур, який і після школи не знає, як застосовують чарівну паличку.

      – Не зовсім, директор, – повільно промовив Тед. – Я хочу влаштуватися в Лондоні, знайти роботу.

      – Вас цікавить щось конкретне? – запитав Третій Магістр.

      Тед знизав плечима.

      – Ні. Я багато думав про те, чим хочу зайнятися, але так і не визначився. Тому вирішив спочатку поїхати в Лондон, знайти квартиру і… сподіваюся, що випадок мені підкаже.

      – Хто знає, може наша розмова і є цей випадок? – посміхнувся директор. – Послухай уважно, що тобі хоче запропонувати Третій Магістр.

      Тед запитливо подивився на Магістра.

      – Ви знайомі з Британським музеєм? – запитав той.

      – Звичайно, – трохи здивовано відгукнувся Тед, – я був там кілька разів.

      – В музеї є відділ магії. Формально він підпорядковується музею, а насправді – Магістрату. Я хочу запропонувати вам роботу в цьому музеї. А також невелику квартиру – за рахунок Магістрату, звичайно.

      Тед здивовано застиг. Пропозиція була дуже навіть привабливою.

      – А в чому будуть полягати мої обов'язки? І чому саме я?

      – Тому, що ви проявили кмітливість, сміливість і мужність, розкривши таємницю Чорного Чаклуна, і повернули його у вимір безсмертних. Звичайно, після цього ворота до них закрилися, але, може, воно й на краще, – Тед кивнув. Магістр помовчав