Історія України очима письменників. Сборник

вже не міг відступитися, бо за злам присяги – своя кара: смерть у вогні.

      …І от літо під стінами Іскоростеня минає, древів ні голод не бере, ані облога. Ольжина дружина втомилася чатувати.

      Але сьогодні нарешті усе вирішиться.

      Ольга чекала, сповнена переконливим спокоєм, який давав впевненість своїм і паралізував чужих. Нарешті загриміли засуви, велична брама повільно розчахнулась, і до непроханих гостей вийшли перемовці – з медом, воском та шкурами.

      Розмова була стримана й коротка. Іскоростенці перезирнулись, почувши: «По три голуби з кожного двору».

      Про таку данину й не чули ніколи.

      Ольга повторила умову. Не так данина важлива, як доказ того, що кожен двір погоджується з її пропозицією. Вона мусить отримати знак послуху, перш ніж покладе край непомірним зборам. Розумію, – мовила Ольга, поклавши праву долоню на срібний шийний обруч, – що вибуху гніву древлян передувала знемога від надмірного полюддя, то ж повернімося до попередніх домовленостей й скріпімо нашу угоду голубиною даниною, і я відступлю від Іскоростеня. Правиця на гривні виглядала як переконлива обіцянка.

      І сталось, як мовилось.

      …Великі дерев'яні кліті одну за одною встановили на підводи, колеса вгрузли у дорожню пилюку, залишаючи на тракті сліди. За новенькими, наспіх збитими решітками з терпким запахом сирої деревини билися сизі птахи.

      Посильні мовчки вклонилися Ользі та її малому синові Святославу, старшим та молодшим дружинникам, та й повернули до воріт. Лишилося вийти на мури, припасти до бійниць і стежити, як рушить княжий передній загін, як зариплять вози із дивною даниною, як здійметься курява за кіньми та ратниками на битому шляху…

      Гаврило з Майків, молодший охоронець, який щойно заступив на варту на східній вежі, з цікавістю дивився, як чужинці збираються покинути передмістя, але чомусь ще зволікають. У нього виникла дурна думка, від якої він навіть гигикнув уголос – що княжі холопи, перш ніж їхати, взялися перераховувати голубів. Незрозумілий рух відбувався біля клітей. І чи то якась роззява випадково відкрила дверцята, не встигнувши накинути гачок, чи ще щось там сталося, але зграйка птахів видерлась з неволі у небо.

      У ранніх сутінках, бачив Гаврило, лопотять крилами чубаті, повертаючись додому. До лапок голубів було щось прив'язано, або кожен вилетів на волю з уривком мотузки… Цього не встиг як слід роздивитись, хоча птахи пролетіли над його головою. Це було щось схоже на пучки куделі. Один з птахів сів на внутрішню стіну. Гаврило, спритно підскочивши, смикнув за нитку, й переляканий голуб забився у нього в руках: до лапки пташка хтось прив'язав просмолене та просякнуте сіркою клоччя, з нього струменіла тоненька цівочка диму. Гаврило здивувався так, що на мить забув, де він і чого сюди поставлений, пальці розтиснулись – голуб випурхнув з рук – і майнув до маленького віконечка під солом'яною стріхою неподалік в'їзної брами. У грудях похололо. Від страшної здогадки по спині прокотилась крижана хвиля.

      – Еге-е-ей! –