Історія України очима письменників. Сборник

дравіде! Скажи, хіба хтось забороняє склавинам приходити у святилища ваших богів, щоб віддати їм належну шану?

      – Ні, не забороняє…

      – А за княжіння зрадника Хьоскульда Нерішучого підступні ромейські волхви цьому чинили всілякі перешкоди! Тепер і сліду чорних ромейських прихвоснів у Києві-місті немає, бо ви самі, власноруч перетопили їх від першого до останнього. Хто ж вам і що забороняє, дравіде?!

      – Та ніхто, власне… – дещо знітився Лютень.

      – А мій вірний Алберт Валссунґ каже, що нічого більше вам не обіцяв.

      – Як так не обіцяв?! А повернути капища наших богів у межі міських мурів?…

      Хельґ Орвард знов обмінявся кількома фразами зі своїм полководцем і заявив не моргнувши оком:

      – Про це мови не було, дравіде.

      – Саме про це і йшлося!..

      – Коли?

      – Під час відомої твоєму Алберту нічної наради у мене вдома.

      – Мій вірний слуга говорить, що не йшлося.

      – Але!..

      – Я вірю Албертові Валссунґу, бо він не здатен на зраду. На відміну від тебе, дравіде, й інших склавинів.

      Хельґ Орвард сказав усе це дуже спокійно, не підвищуючи голосу. Але Лютень виструнчився й почав дихати глибоко та уривчасто, немовби йому тільки-но відважили ляпаса по щоці. Натомість ярл-управитель лишився незворушним, а присутні у світлиці дружинники щось поблажливо забелькотали по-ва-рязьки.

– Отже, тепер зрозуміло, чому на місці капища молодшого грецького божка Миколая, спаленого три місяці тому, твої люди зводять капище варязького бога Одіна[37]… – нарешті прохрипів Перунів охоронець.

      – А як інакше?! – щиро здивувався Хельґ Орвард. – Подумай лишень, дравіде, подумай добре: місце дуже вдале – поруч з княжим теремом. Якщо мені захочеться віддати належну пошану Одіну, невже я мушу йти… ба навіть їхати кудись далеко?! Звісно ж, на цьому місці має бути святилище Одіна!

      – Тут колись стояло Перунове капище… – почав Лютень, та ярл-управитель не дав йому договорити:

      – Ну, то йди служити нашому Одіну, дравіде! Тобі ж байдуже, кому служити, чи не так?! Був над вами самозваний князь Хьоскульд Нерішучий, тепер на самовільно зайнятому ним престолі утвердився я, а з часом склавинськими землями управлятиме Інґвар. І при всіх князях ти лишався дравідом. То яка тобі різниця, кому служити?…

      Очі волхва спалахнули люттю, він весь затрусився, немовби від пропасниці. У княжій світлиці запанувала лиховісна тиша, що в будь-яку мить могла вибухнути гнівом. Але могутнім зусиллям волі Перунів охоронець змусив себе заспокоїтися і не надто розбірливо промимрив:

      – Тут згадувалася таємна нарада в моїй оселі… Цікаво, якщо жителям Києва-міста стане відомо, звідки прибульці-варяги довідалися про прикметну червону родимку на тілі князя Осколда?…

      – А-а-а, он ти про що! – криво посміхнувся Хельґ Орвард. – Ну що ж, дравіде, давай-но розповімо про це склавинам. Давай, дравіде! Ясна річ, після того нам доведеться прорубатися до данапрівського притику, захопити перші-ліпші лодії й забратися з Києва-міста світ за очі.

      – І

37

[xxxvii] Найвище божество скандинавського пантеону, бог мудрості, війни, перемоги, полювання і поезії.