Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256). Коллектив авторов

господарство. Інша, кочівницька, система, котра значною мірою все ж таки протистояла осілій, зазвичай сприймається як агресивна, завойовницька. Утім, не все так просто. Із самого початку східні слов’яни та степовики перебували в різноманітних тісних контактах і доволі активно впливали один на одного в різних сферах життя. Якась частина номадів навіть була асимільована автохтонами-землеробами. У цьому зв’язку напрошується певна аналогія зі скандинавами на півдні Київської Русі, на яких клімат і умови життя у новому регіоні проживання теж справили позитивне враження, через що вони у переважній більшості бажали залишатися тут назавжди. Та існувала й принципова відмінність: вихідці із Північної Європи були поступово асимільовані місцевим населенням, а основна ж маса кочівників зберегла в давньоруські часи власну етнічну основу, хоча також не залишила явного сліду на сучасній етнографічній мапі України. Але без врахування відносин зі степняками складно в усьому обсязі зрозуміти історичні процеси розвитку першої східнослов’янської держави.

      Про кожен із таких народів-сусідів слов’ян мова піде далі, а тут варто зупинитися на основному в цьому разі питанні – проблемі так званого Великого або ж Степового Кордону, визначити зону тривалого контакту, в межах якої відбувалися безпосередні взаємозв’язки між представниками кочових та землеробських народів. Поняття такого Кордону є одним із найважливіших для розуміння як усього людства загалом, так і специфіки вітчизняної історії зокрема. Адже від часу раннього розподілу народів на землеробів та кочівників виник і перший Великий Кордон, схожі риси з котрим зафіксовано на рубежах стародавнього Єгипту, північного Китаю, а також на Українському Придніпров’ї.

      З географічного та кліматичного боку Степ був цілісним рівнинним регіоном, придатним для рільництва, скотарства та основних промислів (мисливство й рибальство) по всій своїй площі. Але через тривалу й при цьому доволі виснажливу конкуренцію представників «плуга» із суперниками-кочівниками, які хвиля за хвилею накочувалися з території Азії, освоєння цього простору потребувало непомірних зусиль як від перших (щоб опанувати Поле й переконливо закріпитися на узбережжі), так і від других (щоб не випускати осілих із лісової зони). Тому межа поширення впливу тієї чи іншої цивілізаційної системи щоразу залежала від балансу сил й періодично змінювала власні координати. А це, безумовно, варто зараховувати до ключових особливостей тутешнього Кордону. Власне, Великий Кордон не міг не виникнути між представниками двох різних господарських систем, котрі, своєю чергою, символізували Схід і Захід у глобальному розумінні цих термінів.

      Утім варто наголосити, що наприкінці І – на початку ІІ тис. н. е. численні та різноманітні контакти між землеробами й кочовиками відбувалися по всій широкій зоні Лісостепу. При тому вони інколи заходили в глибину зон розселення один одного (подібно до того,