Привиди серед нас. Ксенія Циганчук

Читать онлайн.
Название Привиди серед нас
Автор произведения Ксенія Циганчук
Жанр Современные детективы
Серия Поліцейський детектив
Издательство Современные детективы
Год выпуска 2021
isbn



Скачать книгу

патрульна краще знала Льошу, а Кир’ях не відволікся, випадково проливши чай, то хтось із них обов’язково помітив би, що молодий оперативник сьогодні почувається не у своїй тарілці.

      – Ти мав нічне чергування? – запитала патрульна у Жені, коли той насипав цукор у свою каву.

      – Є таке, а що?

      – Тобто, ти не спав уже більше як добу?

      Кир’ях відмахнувся, мовляв, не вперше, а відтак усе ж поцікавився у Войтюка, чому той постійно вовтузиться й не може спокійно всістися. Льоша завмер, до цієї миті він не помічав, що його поведінка так впадає в око. Молодий оперативник по-хлоп’ячому посміхнувся й урешті змусив себе заспокоїтися. Й усе б нічого, якби не те нав’язливе відчуття якогось лоскоту чи холодку, що безцеремонно розташувалося на його потилиці ще зранку. Так, ніби щомиті хтось супроводжує його, куди б він не подався.

      – Ти когось чекаєш? – поцікавився Женя, коли Льоша, не втримавшись, укотре озирнувся.

      – Я? Ні, ні. Нікого не чекаю. Вибач, то все нерви, – мляво всміхнувся Войтюк. – Скажіть, ви вірите у передчуття? – несподівано запитав. Він хотів сказати «карму», та, на щастя, вчасно стримався.

      – Передчуття? – питання Войтюка виявилося таким несподіваним для Власти, що відразу ж повернуло неспокій.

      – Льошо, не давай своїм страхам і негативним відчуттям себе захопити. Те саме стосується і тебе, Власто. Я розумію, що за ці дні чимало сталося. Але повірте мені, старому слідчому. Я знаю, що кажу. Ви ще молоді й лише недавно у поліції, проте саме в цей час усе й починається.

      Власта та Льоша звели на Женю зацікавлені погляди.

      – Через два роки, відколи я перевівся у відділ розслідування злочинів проти життя та здоров’я особи, мене так плющило, що ви собі не уявляєте. Я не спав, я мучився, я боявся. Мені на кожному кроці ввижалися вбивці. Знаєте, скільки разів мені погрожували розправою за час моєї служби у поліції?

      – Ну, якщо мені вже неодноразово погрожували за ті шість років, що я тут, то можу уявити, скільки разів ти з цим стикався, – Льоша знову мимоволі зиркнув у вікно: жодних підозрілих осіб. Слова Жені – мов бальзам на душу. А раптом він справді накручує себе?

      – З цим навіть я стикалася, хоч я найменше з вас працюю у поліції, – закивала Власта й усміхнулася. Знову сьорбнула чай, відчула, як гаряча рідина приємно стікає горлом, заспокоюючи. Ці кілька днів виявилися найгіршими в її житті.

      – Сьогодні вранці я підійшов до машини й помітив, що багажник відчинений, – зізнався Войтюк.

      – Щось викрали?

      – Ні, Жень, нічого. Я все уважно оглянув.

      – А чому ти не викликав слідчо-оперативну групу? – запитала Власта, знову сьорбнувши. Чай поволі вистигав, але задоволення від пиття не зменшувалося.

      – Гм… Я так розгубився, що навіть не подумав, – закліпав очима Войтюк. – Та й нічого ж не викрали.

      «Цікаво, чи спілкувався батько Єгора з Властою та Женею? Певно, ні – вони б розповіли. Винюхує все старий.»

      Льоша великим ковтком допив американо і повернув горня на блюдце –